О яструбе, і ти заквиль!
Вже кров’ю обважніли крила вітру,
Лиш я, сповідник ваш, несу безсонну варту…
*
О, плачте і квильте, нічні поїзди,
У плямах кривавих, гейби в копійкáх сургучевих…
Крізь гавкіт і ґвалт рівчаками червоними,
Крізь слів і буслів огорожі,
Хай вам привид біди
Не розбýдить сторожі…
Із задимлених чорних ровів
Вам націлені в груди
Змії напханих туго лузгою із гречки кишок…
— Заспокойся, менше з тим,
Споруджу високий тин,
Спи, стулюй мертві вічка,
На скрипці колискова-нічка, —
Не треба свічки…
Анічичирк… До кого хоч озвися,
Ніхто, ніхто не піде звідси…
Вагон, іще вагон — мов Іродові таці,
Стрічаються і шлють гудки вітань…
Чи тішить світ кривава ця ілюмінація? —
Та я, немов задимлений ліхтар,
Немовби дзвін,
Йду сам-один
Збуди́ть з кровопролиття,
Розбурхати, звеліти:
«Гей, купо, годі кліпать,
Хапайте смолоскипи!»
*
Базарний, ярмарковий хрип —
Окріп.
Крик, вариво дряпучих крил,
Цеберок ґвалт.
Всіх підхопило збудження вечірнє,
Скажений фрейлахс закаблукам заяскрив.
Вже вторгував собі танок ганчірник,
До неба крамом скриню намостив.
День плідним був! Доскочили червінці!..
Старці бандурам моляться в пилюці,
Відмірює сліпцям їх статки куці
За Божим заповітом благодать…
— «Гей, краме мій, цеберки безневинні!..
З роси й води вам, дітки!..»
Розкидане в ровах наївні риють свині,
Моє багатство і мої святині,
В пилюці і багні життя шматки…
*
О яблука очей
В землі, що дні зносила,
Розбившися об ночі пруг,
Лискучі й лисі
Латкáми звисли,
Стікаючи на груди теплим гноєм:
У Божій хаті вибиті шибки.
Ви — вікна-сліпаки!..
Білок драглистий…
В пилюці й попелі сліпцями лізти…
Лизать, мов хробакам, із вогняних криниць,
Старця́ми їм на цвинтарі світанків
Молити ниць…
Колін горби,
На ланцюгах до паколів прип’яті,
Шляхами обперезані навхресно,
Обгавкують, обпатрують їм п’яти…
Я черепом вкочусь під ваші вії,
Здійму я мертвих, Боже, іменем Твоїм,
Амінь!..
З країв, де листям облетіли дні,
Де чорна костомаха, ніби вдома,
Я випливу у човника на дні,
Я проросту із диби дубенятком,
Продерши млу, зірву печатку долі
Злої,
Вдеруся до воріт,
Здеруся на амвона:
— Гей, злидні-крамарі,
Причинники, ганчірники старі,
Старці базарні,
У чорній цій дірі
У постіль мли
Всі покотом лягли
Ви о нічній порі!..
Несуть з усіх усюд обвуглені тіла,
Їм брудершафтами втішатися укупі,
І орють борозни плечима трупи,
Сріблиться з чорноти запаморочлива імла:
Жахає будь-кого тягар святої муки,
Та будь-кому кортить зігріти жаром руки…
І колесом повз нас кривавий вітер в небуття,
У срібних пелюшках сполохане дитя…
Спливають у моря́ обсмалені мерці,
Затискуючи сни в замурзаній руці…
І божевілля жебонить:
— Спиніть!
— Спиніть!
Святенний спокій жертв не до лиця нікому!..
А вітер виє в комин:
— На поминки!.. Напомин…
*
Хрещену голову сховав
Від псів, від ґав
І поховав…
І дав зарок:
Ані на крок…
Очима в піні вловлюю знічев’я:
У стерві —
Черви…
У небо погляд —
Там нікого.
Прокляв я Бога!
Ти кажеш: ані руш, і не посмій.
О Боже мій!