театр ціною прийнятного обміну: спонсор надає театру необ-
хідної підтримки, а його красуня-донька грає в одній з вистав
головну роль. П’єсу було обрано таку як треба — сучасну, з ди-
намічним сюжетом, з трагічними та комічними моментами.
226
Артисти — завзяті й амбітні. Режисер — майстер. Показ виста-
ви, думали всі, відбудеться у доволі вузькому колі — на корпо-
ративі у спонсора, скажімо. Або в якомусь з університетів, для
студентів. Але багатий татусь заплатив за оренду театру, за афі-
ші по всьому місту, за рекламу. Розповсюдження запрошень
доручили тямущому топ-менеджеру фірми, поставили завдан-
ня: зал має бути повний. Щоб жодного порожнього місця!
Тепер головне — щоб Русалка не підвела, а оточення зіграє
короля, тобто королеву. Партнери по сцені витягнуть усе.
Так воно і сталося.
Особливо сподобалась Кароліні гра дівчини-подруги го-
ловної героїні. І Гєнек перевершив себе, він грав, в принципі, самого себе. І який цей хлопець був симпатичний на сцені!
Кароліні було складно оцінити свою роботу, але вона від-
чувала бульбашки шампанського в крові — той внутрішній
стан, коли ти ніби трохи випила, тебе несе і все тобі вдаєть-
ся. Слова — щирі, і жести правдиві, інтонація точна, і шлейф
залишається, коли ти йдеш.
На диво, після генеральної репетиції Космос нікого не сва-
рив, дав кілька порад, зупинився на кількох моментах і від-
правив усіх відпочивати-відсипатися перед прем’єрою.
Коли прощались, Кароліна зауважила на собі його вивча-
ючий погляд, і тоді зрозуміла, що грала вона непогано.
Увечері на кухні зробили Сашуні подарунок на день наро-
дження — показали уривок з вистави. Гєнек грав за себе. Ка-
роліна — за головну героїню.
— Класно, — сказав Сашуня.
— І ось тобі запрошення на повну версію, — Гєнек витяг
з кишені три квитки. — Тобі, Олегові і… Я подумав, може ми
тебе знесемо по сходах? — подивився на тітку.
Пані Стася обхопила голову племінника, притулила до себе:
— Моє ти хороше! А потім як? Захочете відзначити подію, поговорити… Я вас тільки зв’язуватиму. Ні, справжні жінки
нікого своєю присутністю не обтяжують.
227
— То я вам відео познімаю! — знайшовся Сашуня. — Мо-
єю фотокамерою чудове відео можна зняти. А ввечері пока-
жу вам епізоди, де гратимуть Гєнек та Кароліна.
— Ти підеш? — запитала Кароліна Олега, вилучивши мо-
мент.
— Піду! — запевнив він.
До вистави залишалось години три, коли у двері подзво-
нили. На порозі стояла повна жінка в червоному пальті та
червоному капелюсі. Мантелепа, здогадалася Кароліна, сихів-
ська товаришка пані Стасі.
— Пані Стасю, до вас!
Тепер пані Стася не відчуватиме себе самотньою, поки всі
будуть у театрі. Однак почула вибухи несамовитого реготу з її
кімнати і подумала, що невідомо, де цього вечора буде цікавіше.
На прем’єру зібрався повний зал, у фойє працювало телеба-
чення, розпитували відомих львів’ян, за що вони люблять те-
атр і коли в театрі востаннє були. Русалка зіграла навіть кра-
ще, аніж варто було чекати від неї. Публіка гукала «браво», і двоє спритних хлопців винесли на сцену кошик з квітами, величезний кошик із зимовими трояндами.
Олега серед тих, хто спішив за лаштунки, не було. Вітали
без нього. Він пішов одразу після закінчення.
Кароліна повернулась, коли він вже спав…
* * *
Наступного після прем’єри ранку на Космоса чекав сюрприз.
Він приїхав на ранковий ефір разом з виконавицею головної
ролі, а зустрів у фойє Кароліну.
— А ти чого тут? — здивувався.
— А я тут працюю, зараз буду в ефірі. Дивіться на моніторі, —
і показала на екран.
Згодом вони помінялись місцями: тепер вже Кароліна спо-
стерігала у фойє за тим, що робиться у студії, що говорять
228
гості програми. Космос тримався невимушено, виконавиця
головної ролі виглядала чудово, але відповідала розлого
й плутано, вона не вміла висловлюватись лаконічно, однак, можливо, це в Кароліні говорили ревнощі. Вона була не пев-
на, що може адекватно оцінити свою суперницю.
Космос не поїхав зі студії разом з Русалкою, на яку чекала
машина, хоча та запропонувала підкинути, куди йому треба.
У нього були ще якісь справи на телестудії, але він про них
одразу й забув, щойно попрощавшись з Русалкою. Чи має Ка-
роліна час, хоча б із півгодини? Як міг таке питати, звичайно, є. Тоді він запрошує її на каву.
Вони спустилися спадистою вуличкою до тої кав’ярні, де Ка-
роліна була з Павлом. Дорогою Космос розпитував, як давно
Кароліна читає ті уривки і хто їх для неї готує, бо для нього це
сюрприз, він не дивиться місцеве телебачення, та й централь-
не — зрідка. «Книжкову хвилинку» він бачив уперше. Не ска-
зав, але вона відчула: йому сподобалось, як вона читала.
— Кароліна Кужвій! — Космос вимовив так, ніби оголошу-
вав зі сцени. — Для сцени ім’я.
Вони були самі в кав’ярні. Різдвяник на підвіконні погубив
майже всі свої червоні пелюстки. Біля шинкваса була інша
дів чина, сонна й байдужа.
— Я думаю, Кароліно, тебе варто спробувати в одній ролі, у якій ти зможеш показати свої приховані можливості… Та
роль ніби для тебе написана.
Серце Кароліни впало і підстрибнуло. Вона мовчки сков-
тнула слину.
— Я дам тобі почитати цю п’єсу. «Купальниця» називаєть-
ся. Автор — наш Гєнек.
— Та ну!
— Кажу, Гєнек. Сам не повірив. Не відаємо, на що кожен
з нас здатен… П’єса така, знаєш… багатошарова та багато-
значна, хоча на перший погляд доволі проста. Але кожна
людина, яка побачить виставу за цією п’єсою, говоритиме
229
про неї різні речі, як ніби кожна побачила іншу виставу, ро-
зумієш?
Кароліна лиш головою хитнула.
— Знаєш, що таке купальниця? Квітку таку знаєш?
— Знаю, — сказала Кароліна. — У нас у Висічі квітне в уло-
говинах. На початку літа.
— І яка вона?
— Красива.
— Усі квіти красиві.
— Ну яка?.. Така на прямому стеблі. Усі пелюстки в кульку зі-
брані, досередини не пускають. Ніби маленька жовта троянда, тільки з лугу. Мандаринами пахне. І пелюстки позолотою вкри-
ті. Таке враження. Раз побачите, а тоді вже не сплутаєте ні з чим.
* * *
Ноутбук вимкнений. Телевізор теж. На столику — відкрита
оксамитова коробочка. У ній — маленький срібний персте-
ник. З квіткою, пелюстками докупи. Той, про який мріяла ми-
нулої осені.
Кароліна нічого не відчуває тепер, лише дивиться на при-
красу: для чого вона тут? Вона так хотіла, щоб Олег подару-
вав їй цей перстеник, і от дочекалась. А радості нема.
І квітка залишається у коробці.
Олег просить, щоб вона сіла поруч. У нього багатозначний
погляд, немов наближається урочиста хвилина. Променисті
очі, давно вони такими не були. Зараз скаже щось таке, від
чого вона вже зіщулюється, бо все, що вона хотіла почути ко-
лись, перегоріло. Усе тепер надто пізно.
— Я їду у Висіч, — каже він.
Вона з подивом зводить на нього очі.
— Не на день, не на два, — далі веде він. — Щонайменше —
до наступної осені. Бджола, відчуваючи свій близький кінець, —
підсміюється, — залишає свій вулик. Але, може, мій вулик
там. Може, він мене прийме.
230
Очі сміються.
Вільних квартир там — вибирай, яку хочеш. І робота че-
кає. Степан бере до себе на пасіку помічником — на сезон бе-
ре, а далі буде видно. Оплата помісячна. Плюс згодом — пре-
мія від чистого прибутку всієї пасіки.
— Сезон — це як? — запитує Кароліна, немов саме це пи-
тання її хвилює найбільше.
Олег береться пояснювати: від початку весняних робіт на