пасіці — і до осені, коли бджолині сім’ї будуть зібрані в зиму.
Тобто від березня до жовтня-листопада. Він буде добрим по-
мічником, бо дотепер пам’ятає, як дідові допомагав. Та й Ви-
січ йому нагадує дідів хутір на Волині. І це та робота, яка йо-
му цікава. Справді цікава.
— Але ж ти юрист, — нагадує Кароліна. — З вищою освітою.
— От саме! — Олег пальцем показує кудись вгору. — Спро-
бую змінити ситуацію з передачею землі сільській раді. Мі-
ністерство мовчить, і нема кому з тими паперами розібра-
тись. Вони там з цим ділом зайшли в безвихідь. Там є що
робити юристу. Я бачив документи, є там одна зачіпка… —
він усміхається. — Листи писали, бідаки, не знали, що роби-
ти. А я знаю.
Олега було не пізнати. Енергійно походжав кімнатою, на-
співував мелодію з мобілки Кароліни. Зібрав свої речі, запи-
тав на прощання:
— Може, поїдеш зі мною?
Кароліна лише плечима знизала. Не за тим вона тікала з Ви-
січі, щоб туди повернутись. Увечері на неї чекає перша індиві-
дуальна репетиція з Космосом. Завтра о восьмій ранку в про-
грамі «Книжкова хвилинка» вона читатиме уривок з «Лісової
пісні» Лесі Українки. Потім — заняття з репетитором з історії
України. Після обіду — три години з маленькою Лесею, завдя-
ки цим годинам вона заробить собі на репетитора і ще трош-
ки залишиться на життя.
Ну яка Висіч?.. Про що він?..
231
* * *
Пані Стася висаджує у вазон насіння «дзвіночків». Згодом,
пояснює, коли потеплішає, вона перенесе розсаду в довгий
ящик за кухонним вікном. Стебла випнуться вгору, видряпа-
ються по легких квіткових драбинках обабіч шиби. Жива ра-
ма пасуватиме до вікна, звеселятиме душу та тішитиме око.
Своїм і чужим. Що з кухні, що знадвору буде видно, як тихо
погойдуються біля скла синьо-рожеві грамофончики, заплі-
таючи бокові виступи химерним візерунком.
Кароліна щодня заглядає у той вазон, наповнений зем-
лею — там тиша і спокій, усе знерухомлено, жодних змін.
Мабуть, насіння браковане. І вона забуває про насіння та
вазон. Але одного ранку бачить, що земля порепалась, а зі
щілин видираються тоненькі блідо-зелені нитки. Життєва
сила, схована під землею, нарешті виштовхала слабкі паро-
стки вгору. Вони розсунули міцну твердь над собою, розби-
ли її на друзки своїми ніжними маківками, і тепер їх напів-
прозорі вперті чупринки світяться на сонці, набираються
сил для великої роботи.
Епілог
Кароліна Кужвій. Купальниця
Через рік, на початку весни, нова робота студентського теа-
тру збиратиме повні зали Першого українського театру для
дітей та юнацтва, газети писатимуть про новаторський під-
хід режисера та сценографа, переконливу психологію гри пер-
шокурсниці Кароліни Кужвій та злагоджений акторський ан-
самбль вистави; про те, що нова вистава не намагається
шокувати, натомість бозна-як заходить у саму душу. «Купаль-
ниця» отримає високу оцінку на театральних фестивалях —
у Москві, на фестивалі імені Чехова та в польському Гданську.
До імені Кароліни Кужвій само собою доєднається ще одне —
Купальниця.
Незабаром вона зіграє у резонансній виставі для двох ак-
торів у «Театрі в кошику» разом із Лідією Данильчук, на яку
колись дивилася з німим захватом, але й подумати не могла, що працюватимуть колись разом. На останньому курсі отри-
має запрошення на зйомки фільму «Су-27, субота, 27-е» про
Скнилівську трагедію, про події суботи 27 липня 2002 року
у Львові під час святкового авіашоу.
Власне, з цих трьох ролей почнеться кар’єра актриси. Але
Купальниця, як перший помітний крок, залишиться визна-
чальною, а назва завжди обертатиметься десь поруч з ім’ям.
Кароліна гратиме і головні, й епізодичні ролі, у театрі та кіно, і всього їй трапиться на цьому шляху доволі — і радості, і бо-
лю, і злетів, і падінь. Кароліна Кужвій стане першою україн-
ською володаркою «Оскара». Український фільм за її участі
отримає три нагороди Академії кіномистецтв — за сценарій, 233
операторську роботу та за головну жіночу роль. Ще через
кілька років однією з найпрестижніших у світі стане вітчиз-
няна кінонагорода, і актриса матиме три таких статуетки на
поличці у своєму заміському будинку під Києвом.
У численних інтерв’ю Кароліна Кужвій охоче говоритиме
про творчість, особливості акторської роботи і про свої пла-
ни, але її особисте життя залишатиметься таємницею за сі-
мома замками. «Купальниця — квітка зі щільно стуленими
пелюстками, — пояснюватимуть цей феномен журналісти, —
вона нікого не пускає у свою душу». Завдяки Кароліні Куж-
вій виникне мода зберігати своє приватне життя у секреті, але
протримаються ці віяння недовго. Про її захоплення, рома-
ни, стосунки з чоловіками буде відома лише та інформація, яку вишуковуватимуть дошкульні журналісти. Вона ж ніко-
ли не допомагатиме дізнатись про себе щось більше.
Дехто запевнятиме, що своїм успіхом актриса не остан-
ньою мірою завдячуватиме братові Роберту Кері, який ще
на початку її кар’єри зрозуміє, куди вітер дме, і стане мене-
джером майбутньої зірки. Пліткуватимуть, що Роберт із йо-
го фінансовим чуттям перший второпав, буцімто на сестрі
можна буде добряче заробити, а все інше лише вдало скла-
лося й припасувалося, бо Робертові Кері вдалося об’єднати
творчі можливості сестри та свій організаторський талант, і то саме тоді, коли театр та кіно почали оговтуватись від
тривалого шоку. Кароліні до тих розмов буде байдуже, а Ро-
бертові й поготів.
Подейкуватимуть, що вона має чоловіка, непублічну лю-
дину, далеку від театру та кіно, але його ніколи не бачитимуть
з нею на публіці. Попри це їй приписуватимуть численні ро-
мани, і деякі з чуток матимуть підстави для своєї появи.
У 2043 році до ювілею актриси вийде художньо-біографіч-
ний роман про неї, у якому буде чимало вигадок, пафосу та
напівправди. Історія попелюшки починатиметься зі студент-
ських років. Серед помилок книжки закрадеться й твердження
234
про те, що працювати на телебаченні та у студентському теа-
трі Кароліна Кужвій почала під час навчання в університеті.
Події першого року самостійного життя дівчини залишаться
поза увагою — так, ніби 18-річна Кароліна одразу після за-
кінчення школи вступила на акторське відділення.
Дітей у актриси не буде. Вона все життя зберігатиме теплі
стосунки з доньками свого брата та з їхніми дітьми, своїми
онуками.
* * *
…Одного сонячного надвечір’я наприкінці травня, коли за-
кінчаться, нарешті, усі ювілейні святкування і Кароліна по-
вернеться до роботи, їй привезуть додому сценарій зі студії.
Вона і через тридцять років залишиться вірною звичці чита-
ти сценарій на папері, казатиме, що так краще сприймає текст.
Заскочена архаїчними захцянками своєї підопічної — ох вже
ті зірки! — дівчинка, помічниця режисера, охоче погодиться
заїхати до актриси додому, щоб принагідно глянути на неї
зблизька. Вона бачила її лише одного разу, на зйомках, випад-
ково, завдяки товаришеві, що провів її того дня, ще новачка
в кіносвіті, на студію. Кароліна Кужвій приїхала тоді на зні-
мальний майданчик бліда й тиха, як осінній ранок, у який, власне, все й відбувалось; вийшла з авто не в гуморі, уника-
ючи розмов і навіть поглядів. Але щойно запрацювала каме-
ра, невидима сила торкнулась її чола, актриса стала вищою, обличчя спалахнуло і вона — відповідно до ролі — узялася
впевнено й насмішкувато закручувати навколо себе енер-