— Що я маю? — Соня намагалася приховати презирство, але в неї не дуже це вийшло, і вона зневажливо подивилася на Галю. — Маю надію. Сподівання. Чекання. Життєві сили. Я маю те, чого не маєш ти.
— Маячня! — махнула рукою Галя. — Якісь пишномовні, пафосні слова, якими кишать жіночі романи, і все!
У цей час повернулися чоловіки. Стась одразу ж підійшов до Софійки й запросив її на танець. Дівчині не хотілося більше розмовляти з Галею, бо було видно, що вони не порозумілися, на душі було так, ніби туди плюнули, тому Соня підвелася й подала руку Стасеві.
Софійка була від нього так близько, що хлопець знову відчув її п’янкий запах. Чим пахло її волосся, що так приємно лоскотало щоку? М’ятою? Вишневим цвітом? Вранішньою свіжістю чи стиглими яблуками? Він мав змогу торкатися її руки. Вона була ніжною, теплою та м’якою, як у дитини. Друга його рука тримала Соню за талію, і Стась уперше відчув, яке в неї пружне тіло. Від усього цього в нього паморочилося в голові, хоча він не був п’яний, і на мить йому здалося, що він уперше в житті закохався, що й справді хоче бачити цю дівчину поруч себе завжди.
— Соню, — прошепотів Стась. — Ходімо зі мною.
— Облиш, Стасю, — сказала вона, дивлячись кудись повз нього. — Не гай на мене часу.
— Поїхали до мене. Хочеш, я тебе познайомлю зі своїми батьками? Я скажу, що ти моя наречена, і це буде правда. Можливо, перша правда в моєму житті.
— Не треба. Я нічого від тебе не хочу. Потанцювали, та й годі.
Софійка пішла на своє місце. Галя, то ж бо Геля, про щось жваво щебетала зі своєю подругою. Софійка зрозуміла, що тут грошей їй не дадуть, але пусте, вона ще спробує в одному місці. «Безвихідних ситуацій не буває, — втішала себе Соня. — Треба вміти лише знайти цей вихід. Навіть у замкнутому просторі знайдеться невеличка шпаринка, потрібно лише пильніше придивитися й не впасти в розпач». Соня відчула, що задихається в цьому приміщенні, що їй бракує свіжого повітря, хоча й працювали потужні кондиціонери. Дівчина попрохала Галю вийти з нею надвір. Подруга щось прошепотіла Стасеві у вухо та потягла Соню за собою.
— Сумочка, — згадала Соня, — я забула свою сумку.
— Облиш. Що з нею станеться? Там усі свої.
Соня йшла за Галею кудись по темному коридору. Підлога під нею трохи похитувалася, і від випитого шампанського шуміло в голові. Вона не помітила, як Галя завела її в якусь кімнату, де було вимкнене світло. На мить Софійка загубила подругу з поля зору. Натомість загорілося світло і вже перед зачиненими дверима стояв посміхаючись Стась. Дівчина рвонула до дверей, але хлопець перекрив вихід своїм тілом, і дівчина зненацька наткнулася на його груди.
— Пусти! — Соня наказала, не попрохала.
— Ні, — посміхнувся Стась. — Пташечко, клітку зачинено.
Софійка озирнулася та побачила, що перебуває в кімнаті на кшталт готельної. Про це свідчило величезне акуратно заправлене ліжко посеред кімнати, велике дзеркало на стіні та шафа-купе для одягу.
Стась схопив Соню в обійми, намагаючись поцілувати. Він весь пашів від бажання оволодіти нею. Дівчина всіма силами запручалася, намагаючись відштовхнути нахабу та прорватися до дверей. Від її пружного тіла, що було так близько, хлопець зовсім утратив розум та намагався схопити на руки, щоб віднести до такого бажаного ліжка.
— Відпусти, — пручалася Софійка, — бо буду кричати, кликати на допомогу!
— Ніхто не прийде сюди, — палко шепотів він. — Скажи, що ти моя.
Соні вдалося вивільнити з обіймів праву руку, і вона із силою дала Стасеві гучного ляпаса. Один, потім другий, третій. Хлопець закляк від несподіванки на місці. Такого він не очікував! За все життя його ніхто навіть пальцем не зачепив!
— Якщо ти мене зараз зґвалтуєш, то решту свого часу гнитимеш у в’язниці! — кинула вона в гніві.
— Не вийде, бо мій батько — головний прокурор, — сказав він.
Проте щось його змусило відпустити дівчину, але від дверей не відійшов. Розчервоніла, з розтріпаним волоссям, з палаючими від гніву темними очицями, вона була прекрасна!
— Соню, я кохаю тебе, — сказав він тихо, спокійно.
— Не бреши мені та й сам собі, — зневажливо мовила дівчина. — Ти не вмієш кохати, бо не знаєш, що таке кохання.
— Чому ти так думаєш?