— Мої батьки розлучаються, — сказав він. — Я не засуджую батька: у них давно вже не було сім’ї. Кожна людина має право на щастя. Мій батько переїздить у маєток під Києвом разом із Людмилою Орестівною.
Схоже, для Сашка це не було новиною.
— Я приїхав до мами й не впізнав її, — усміхнувся він. — Уявляєш, Соню, вона пофарбувала волосся, зробила стрижку, купила нове плаття й навіть черевички на невеликих підборах! Я вперше побачив маму з нафарбованими віями та губами й зрозумів, на що здатна косметика — вона творить дива!
— Ох, ти! Не косметика, а кохання здатне змінити людину до невпізнання, — промовила замріяно Соня, — лише воно робить людину щасливою й сильною.
Розділ 51
До весілля залишалося три дні, і майбутнє подружжя нарешті облаштувалося в новому помешканні. Софійка критичним поглядом оглянула квартиру й залишилася задоволеною. Вона із Сашком вирішила поїхати в село, щоб особисто запросити на урочистості своїх хрещених батьків. Щойно про їхні наміри дізнався Стась, почав проситися поїхати разом із ними.
— Що тобі там робити? — не втрималася Соня й пустила шпильку. — Там село, усе смердить, на кожному кроці коров’яче лайно.
— Минулого разу дядько Василь обіцяв мене навчити їздити верхи, — ображено сказав Стась. — Коли ще така нагода трапиться?
— Для цього одного вечора замало.
— А тітка Ліда обіцяла показати, як роблять із молока сметану, сир та масло, — не здавався Стась.
— А то ти не знаєш, — пхикнула дівчина.
— Ні, не маю жодного уявлення! — зізнався Стась так щиро, що Соня розсміялася.
— Гаразд, — погодилася вона, — поїдемо разом.
Коли хлопець пішов, Сашко спитав у дівчини, чи насправді Стась змінюється на очах, чи то йому здається.
— Зміни є, — відповіла Софійка. — Він обірвав зв’язки зі старими друзями, перевівся в інший інститут, нових іще не встиг завести. Якщо знову не познайомиться з такими ж, то є надія. Попри всі свої бажання, людина не може одразу стати іншою, але Стась намагається, і я буду його підтримувати. Помітно, що останні події спонукали його замислитися над сенсом життя, новими очима подивитися на батьків після зустрічі з біологічною матір’ю. До того ж закохатися в рідну сестру… Таким людям стрес іде лише на користь.
— Тобто є надія на зміни на краще, — повагом промовив Сашко.
— Подальша його доля залежатиме лише від нього, утім, як і в кожного з нас. Життя іноді дає людині ще один шанс. Сподіваюся, що Стась ним скористається, — задумливо сказала Соня. — Його батьки розлучаються, і незабаром йому потрібно буде навчитися жити без опіки батька, поруч із матір’ю, з якою в нього не дуже добрі стосунки. Брата чекає нове життя, нові випробування. Я знаю, як тяжко, коли нема підтримки, нема на кого розраховувати, тож намагатимуся його підтримувати.
…Тихо спускався на землю лагідний осінній вечір. Стась залишився з тіткою Лідою опановувати мистецтво перетворення молока на сир та сметану, а Софійка із Сашком пішли до річки. До болю знайома вузька стежинка луками привела закоханих на улюблене місце.
— Стась натякнув, що тут на мене чекає приємна несподіванка, — сказала Соня, зупинившись біля спиляної верби.
— Здається, я її бачу, — сказав Сашко.
Він обійняв дівчину за плечі, повернув трохи праворуч, і вона побачила щойно посаджену вербичку. Деревце було ще невисоке, з тоненьким стовбурцем, але вже тягнуло до неба рідке незміцніле гілля. Дівчина усміхнулася, підійшла до вербички, лагідно торкнулася гілочок.
— Ось і зміна, — промовила вона. — Життя триває, старе дерево загинуло, виросте нове, міцне, буде давати людям тінь у спеку, якісь закохані прийдуть на це місце, щоб освідчитися в коханні…
— Моя ти мрійнице, — лагідно сказав Сашко і міцніше пригорнув дівчину до себе.
— Знаєш, любий, чомусь останнім часом я часто згадую Майдан, — зізналася Соня. — Прикро, образливо до сліз від того, що ми так щиро вірили в зміни на краще, а наші сподівання були розтоптані. Таке відчуття, що ти довірила сокровенне найкращій подрузі, а вона плюнула тобі в саму душу та ще й виставила посміховиськом. Не знаю чому, але все одно я вірю в прекрасне майбутнє нашої країни. Не думай, що це просто пишномовні слова. Мені справді шкода, адже Україна найгарніша, а ось із керівниками їй чомусь не щастить.