— Ти заміжня? — спитав він.
— Ні. А ти?
— Женю, віриш чи ні, але я одружений уже втретє. Не щастить мені в особистому житті.
— Чому ж?
— Перша дружина була непогана, народила мені сина, але не завжди мене розуміла. Можливо, іноді я був неправий, але то не я її ображав, а горілка.
— Ти забагато пив?
— Та ні! Я ж водій. Коли мені пити? Хіба що на свята й вихідні. А то попросив її, як людину, щоб принесла ще пляшку горілки, бо ноги не тримають, так вона мене не зрозуміла, зчинила сварку, а я не втримався і як заїду їй прямо в пику! Трохи сили не розрахував — зламав їй щелепу, а вона мені не пробачила, — зітхнув він.
— А друга дружина чим не догодила?
— Та була красуня! Не брешу ні крапельки, така була гарна, що йде селом, а на неї всі чоловіки вирячуються. Тільки й того, що краса неписана… Віриш, як зліпить вареники, то й зуби в тісті залишити можна!
Хотіла бовкнути: «Воно й видно», — але стрималася.
— Що мені з її краси? Врода не нагодує, — засміявся він. — Тільки й дивись, щоб у чуже ліжко не скочила!
— Теперішня дружина влаштовує?
— Галька? О! Вона такі борщі варить — за вуха не відтягнеш! І засмажує їх сальцем. Знаєш, так дрібненько поріже, підсмажить разом із цибулькою, а потім іще мерзле сальце з проріззю до борщу подасть, а ще й сто грамів наллє. Поважає чоловіка! — Він підвів угору вказівний палець, а я чомусь помітила бруд під нігтями.
Я поглянула на сина, який біля барної стійки про щось жваво розмовляв з офіціанткою.
— Женю, а ти пам’ятаєш, як ми з тобою на траві біля річки качалися? — спитав він і підморгнув. Мене ніби варом обдало. — Та не червоній ти, — посміхнувся він і кинув побіжний погляд у бік сина, — молодість-кохання-зітхання. Я ось що подумав. Ти ж живеш сама, напевно, уже й забула, що таке чоловічі любощі, то, може, я навідаюсь до тебе? Малого вкладеш спати, а ми згадаємо минуле.
— А як же твоя Галька? Негарно зраджувати такій гарній дружині, — сказала я, поглянувши на брудний комірець його сорочки.
— Не зітреться! І їй вистачить, — неприємно хихикнув він. — То як? Побавимося в ліжку? Гадаю, не відмовишся?
— Якщо я незаміжня, то це не означає, що я самотня, — відповіла я. — Узагалі в мене все добре і я щаслива жінка.
— Мамо! — підійшов син з офіціанткою. — Дивись, як ми прикрасили торт! — сказав він захоплено, і дівчина поставила на стіл торт із запаленими свічками.
— Яка краса! Зараз ти задуєш свічки, але не забудь загадати бажання, — сказала я сину. — І дядька пригостимо. Так?
— Ні-ні! — Богдан замахав руками й підвівся. — Мені, будь ласка, щось дешевеньке перекусити, — звернувся він до офіціантки. — Радий був тебе бачити! Бувай! — Богдан кивнув мені рукою на прощання й пересів за сусідній столик. За кілька хвилин він уже сьорбав суп і задоволено прицмокував.
— Мамо, а хто той дядько? — запитав син.
— Мій однокласник.
— А чому він такий старий і брудний?
— Таке в нього життя, — відповіла я.
Ми із сином поверталися додому, і я відчула, як у мене після зустрічі з Богданом стало легко на душі. Доленосна зустріч відбулася, хоча вона була зовсім не такою, як мріялося. Дивно, але на душі не було ні смутку, ні розчарування. Було лише відчуття, що все стало на свої місця, і я без жалю усвідомила, що двері за минулим безболісно зачинилися й воно вже більше не чіплятиметься за плечі. Лише одна коротка зустріч може перевернути все. Чи розплющити короткозорі очі й розставити все на свої місця?
— Синку, а як ти дивишся на те, щоб я сказала дядькові Ваську, що згодна стати його дружиною? — запитала я в Максима.
— Здорово! Класно! Ти в мене найкраща мама у світі! — усміхнувся син і міцно, по-чоловічому потиснув мені руку.
І щоб ніхто й ніколи…
Мені завжди здавалося, що живу в гармонії з навколишнім світом, що я вільна й незалежна. Мені вдалося навчитися жити так, щоб дивитися на світ очима щасливої жінки, але мій звичний побут і спокійний світ, який я створила, були одного разу порушені, і я перебуваю в приємному порушенні вже два місяці. А все почалося дев’ятого травня, коли я з чоловіком пішла на головну площу міста. Не можна сказати, що мені подобалися масові гуляння, які в нашого народу полягають у загальному пияцтві, обжиранні шашликами, шаурмою й навіть біляшами з розмазаною всередині подобою фаршу, а закінчуються мордобоєм, а в кращому разі — ранковим головним болем. Проте цього року ми з чоловіком вирішили згадати молодість, поштовхатися в натовпі, поїсти шашлику, подивитися на людей і себе показати, а вечір закінчити спогляданням розсипів святкового салюту на вечірньому небі.