– Ірусь, привіт.
– О, Марто, ти? Привіт, привіт. Давно не чула, – тішиться. По-справжньому.
– Так, я. Як напевне знати, чи ти вагітна, чи ні? – переходжу просто до справи.
Зараз я в такому стані, що ні слухати когось, ні, тим паче, розмовляти не можу. Голос тремтить, руки тремтять…
– Сходи до лікаря, – щиро.
– А тести?
– Ти ж хочеш напевно?
– Так.
– Тоді до лікаря.
– Порадиш?
– Звичайно. Пиши телефон…
На прийом до лікаря, вірніше, лікарки Тамари Петрівни збиралася, мов на побачення. Вимивалася так, наче прагла змити із себе всі сумніви. Старанно виголила ноги, в паху. Сама не знаю навіщо. Нові трусики, нові колготи. Прискіпливо дібрала одяг. Парфуми. Готова. Спинилася перед дзеркалом. Не впізнала сама себе. Синці під очима, сині безкровні уста. Дивуюся, як легко людина може сама себе загнати в кут, змінити до невпізнання. Торкаюся сухої і враз посірілої шкіри пальцями. Вони холодні і вологі. Силуюсь посміхнутися. Не вдається.
Іду пішки. Лікарня трохи далеко, але я матиму час подумати. Навіть не так: не подумати (вже кілька діб нічого іншого не роблю, тільки думаю), а все-таки прийняти рішення. Хоч якесь. Хоч би чи казати йому, чи ні? Адже він – рівноправний учасник подій. На ньому така ж частка відповідальності, як і на мені. Те, що мені нізащо не хочеться його засмучувати, не дає права замовчувати правду. Але ж яку правду? Я й сама тої правди не знаю. Єдине, що знаю, – це те, що якщо все-таки лікарка підтвердить вагітність, то це мене вб’є. Ні, не фізично. Я здорова, добре почуваюся і нічого мені не буде. Але такий діагноз поверне мене на тверду землю, якої ось уже майже два роки під собою не чую. Змусить-таки побачити невидиму дружину й озвучити змовчуване – він ніколи не покличе мене заміж…
Заміж… заміж… заміж…
Великі скляні двері ще радянського періоду, коли грошей за опалення не рахували і, що таке економити, ні сном ні духом не відали. Лікарня. Невже так швидко, а я… я ще не прийняла жодного рішення… Бетонні сходи… Другий, третій поверх. Для мене потрапити сюди – це майже як, захлинувшись, іти на дно. Поволі в голові зринає те, що так відчайдушно ховала подалі від людських та своїх очей. Стає настирливо великим, гепає у скронях. Кілька лавок з обдертим дерматином темно-вишневого кольору щільно заповнено жінками різного віку. Вони, мов змерзлі горобці, занурившись кожна у свої думки, боязко туляться одна до одної.
Дивна, майже нереальна тиша. Так, наче хто навмисно вимкнув звук. Розглядаюся. Обережно, аби нікого не наполохати, поволеньки обмацую поглядом усе, що є навколо, аби віднайти хоч якусь опору. Мені страшно. Мені ніяково. Мені… Я…
– Прошу, присядьте, – приємний голос.
Начебто звертається до мене, але поки я вийшла зі своєї задуми та перестала розгублено обмацувати все навколо, він зник. Мені важко було визначити, кому він належить.
– Прошу сюди, – знову той самий голос.
Проте цього разу його власниця активно жестикулювала рукою, вказуючи на вільний шматок темно-вишневого простору.
– Дякую, – видихнула я, акуратно вмощуючись на запропонованому клаптику.
Було трохи тіснувато. Я б охоче постояла, очікуючи своєї черги, але увага та турбота незнайомої жінки не дозволяли зійти з місця. Я ще раз подякувала, намагаючись розвернутися і якомога уважніше розглянути добродійку. На жаль, у моєму теперішньому положенні – надійно затиснута з обох боків такими ж відвідувачками, як сама, – це було неможливо. Я тільки встигла зауважити, що жінка трохи старша за мене і надзвичайно вродлива.
Усе, що могла розглядати без перешкод, – це були її руки та коліна. Дуже делікатні, з тонкими пальцями, доглянуті руки і гострі, майже як у підлітка, коліна. Жінка час від часу поправляла краї спідниці. Але робила це не із сорому чи хвилювання, а радше намагаючись згаяти час. Я ж сиділа, затиснувши свої долоні між ногами, наче боялася, що, вирвавшись на волю, кудись втечуть.
Незчулася, як мою сусідку зліва покликали до кабінету. Одразу стало вільніше, і я, скориставшись моментом, відсунулася від незнайомки. Ми мовчки стежили, як важко піднімалася і незграбно, переступаючи з ноги на ногу, наша сусідка прямувала до дверей, усміхаючись при цьому на весь рот.