На морському березі годі було розшукати не те що шворку, а навіть поганеньку нитку. Сергійко тільки скрушно зітхнув та почав пересипатися своїми скарбами. А потім узяв бога з найбільшою дірочкою та й приклав до ока. Прискалив друге вічко, глянув крізь божий отвір на навколишній світ. І аж одсахнувся від несподіванки.
Перед очима, мов на кіноекрані, грали світло-смарагдові хвилі. На мить здалося Сергійкові, що вони не перед ним, а над ним хлюпочуться і що він зовсім не на березі, а занурився глибоко в морську безодню. Непорушний, довго милувався небаченою красою, яку можна побачити хіба що уві сні. Рвучко повернувся в сторону, і перед очима раптом захиталися голі стрімкі ущелини, круті урвища гір повільно сповзли до самого моря, занурювались в білосніжне шумовиння та піну. Повів головою вбік — і на горизонті заяснів біло-золотий велетень корабель, небачений красень. Бурунив зелену воду, летів просто на Сергійка.
Вражений і здивований, хлопець мимоволі опустив чарівного камінця. Розплющив очі — і диво звикло. Навколо все стало звичайним, буденним. Звичайне море, звичайні хвильки котились по ньому і плюскотіли, з шипінням розбиваючись об паруючу гальку. Сірі й голі гори лежали над морем, хилилися лисими обривами до води, нерухоме каміння занурювалось у морські глибини. Далекі узгір'я, подекуди покриті зеленим шматтям дібров, жовтіли червонувато, зникали аж ген під довгою білою, як вата, нерухомою хмаркою. По морській пустці швидко мчав не корабель, а звичайний морський катер — таких Сергійко бачив щоденно, знав, що то вони возили людей на незнайомий берег, отуди, за почорнілу від денних тіней бухту. Навколо все було красиве, але звичайне, таке, яким воно бачилось щоденно.
Сергійко знову притиснув до ока камінець. І ледь примружив друге око, як мало не скрикнув від захоплення. Знову перед його зором котилися небачено прекрасні хвилі, знову казковий корабель плигав з буруна на бурун і гори-велетні хилилися до моря у сивій зажурі.
Скільки б ще розглядав Сергійко той казковий світ, невідомо. Та раптом перед самим його носом на хвилях заколихалося щось невеличке, жовтаве, з червоним боком. В одну мить він збагнув, що то. І одночасно в його животику щось перевернулося, підступило до серця, засмоктало і защеміло. Йому так захотілося їсти, що руки безсило опустилися, а широко розплющені оченята так і вп'ялися в червонобокий предмет, Що ліниво гойдався на хвилях побіля самого берега.
…ГНИЛОБОКА ГРУШКА
Він довго вертів ту грушу в руках. її хтось викинув у море, бо була зовсім гниленька. Сергійкові пальчики так і пролазили в крихку шкуринку, розмочений морською водою м'якуш плив на долоньку. Грушка пахла грушею. У хлопця вуркотіло в животі, слинка переповнила рот, але він не мав сили піднести ту гниличку до губ. Повертів-повертів та й викинув геть. Помив у воді руки і сів безсилий на каміння.
Немов навмисне, в око впали курячі кісточки. По них лазили мурашки і роєм вилися великі зеленаво-сині мухи. Сергійко пригадав, що те смачне куряче стегенце могло й не минути його рота. І зітхнув. Коли б то в нього було тоді стільки богів! Не міг же він проміняти на шмат м'яса того, першого.
Зітхнувши, знову приклав до ока камінця. Дивився вже не на море та гори, а скерував погляд на берег, покритий засмаглими і білосніжними тілами. І знову відкрив з подиву рота. В поле зору йому потрапив довготелесий дядько. Але він якось казково обновився. Сидів уже не голий, а в перекрохмаленій сорочці в густу ясно-зелену смужку. А на носі — золотообідчані окуляри. В окулярах довгобразе дядькове обличчя набрало виразу тієї значимості, перед якою пасують не лише такі пуцьверінки, як Сергійко.
Мимоволі забрав од очей камінця. Але дядько не переінакшився. Сидів на кам'яному виступі заокулярений, вдягнений у парусинові штани і накрохмалену диво-сорочку.
— Любий, подай мені яблучко, — почув Сергійко наказ тітоньки.
Мов магнітом, потягло хлопчика на той голос. Несміливо підійшов ближче. В жменьці затиснув одного із своїх богів. Стояв і ждав дива. Тітонька міцними зубами розгризала зеленкувате соковите яблуко. Краплини соку падали на гаряче каміння.
Тітонька нарешті звернула на нього увагу. Подивилась через чорні окуляри вичікувально і запитально. Навіть яблуко перестала гризти. І тоді він повільно приступив до неї, розтулив жменьку і мовчки подав курячого бога.