… Коли закінчилась операція, Наталя сама підійшла до нього і тихо мовила:
— Ви молодець, професоре.
Вона це казала не вперше. Але Завірі видалось, що сьогодні її посмішка була дитинно щирою і захопленою, і він не відповів, як завжди сухо і офіційно: «Спасибі. Всім спасибі за допомогу», — він також, посміхнувся і довго відшукував якесь тепле слово для неї. Але так нічого і не знайшов, лиш стояв усміхнений і дивився на Наталю.
— Як ваш син, професоре? — раптом запитала Більц несподівано, здавалось, навіть недоречно, ніби просто рятуючи Завіру від хвилини розчуленої безпорадності.
— Син?! — перепитав здивовано.
— Він, мабуть, красивий. Він схожий на вас, професоре?
А в голові Завіри якось несподівано зродилась думка:
— Ходімте до мене. Сьогодні. Зараз.
В ту мить у погляді Більц промайнула іскорка холодного вогню, а на устах народилася ледь помітна посмішка переможця, красива посмішка — благородна, хижа, задоволена.
— Ходімо. Навіщо нам вдавати, ніби ми… — але чомусь не знайшов більше жодного слова, і так і залишилось невимовленим, що ж їм не треба вдавати.
Наталя посміхалася…
… Професор провів лагідно долонею по чорних струмках волосся, схилився, поцілував їх і сказав тихо:
— Наталю…
Вона лежала і рівно, глибоко дихала. Красива…
— Наталю, — мовив голосніше, зворушено і схвильовано, погладив долонею плече, не прикрите ковдрою.
Вона повільно розклепила повіки і бездумно дивилась на нього.
— Що ти хочеш? — запитала сонно з нетамованим роздратуванням.
— Нічого, Наталю… — мовив Завіра і поцілував її плече.
— Я хочу спати, — сказала ображено і навіть, з якимось презирством, рвучко повернулась на другий бік, заховавшись під ковдрою.
«Може, вона хоче, щоб я говорив їй про свою велику любов? Навіщо вона так? Це жорстоко! Вона хоче, щоб я принижувався?» І знову все колишнє: неприязнь до Наталі Більц, до постійного дощу, до всього світу і життя, — набубнявіло, ожило. «Навіщо це все? Скільки років жив сам, а то раптом… Жебрати?! Дурень! Хитрість природи, щоб залишити по собі нащадка. Так було колись. А зараз? Рудименти! Атавізм! Лялька з поглядом мікроскопа! Для неї достатньо, що професор запросив Тії до себе. Мабуть, так приємно змусити професора жебрати?! Треба працювати. Працювати!»
Григір Завіра підвівся і невпевненою ходою пішов до. кабінету. Сів за робочий стіл. Намагався забути про все, відключитися. Намагався зосередитись лише на темі останніх досліджень: «Вивчення роботи мітохондріальних структур під дією…» За вікнами ішов дощ. З сусідньої кімнати долинала приглушена музика з транслятора. Там син. Там вже дорослий син, у котрого свої турботи, своє життя, зовсім не відоме батькові, навіть чуже і нецікаве… «Коли я останній раз говорив з сином? Давно… А колись, ще як не було дощу… А хіба колись не було дощу? Які дурниці. Може, сісти на перший-ліпший гравітобус і поїхати кудись, будь-куди. Побачити сонце! Які дурниці. Я просто втомився. Треба просто трохи поспати. Про який гравітобус можна думати? Стільки невідкладної роботи… «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Це дуже важлива тема. Від неї залежить життя і здоров’я багатьох людей та біокіберів, розвиток біологічної думки… Хіба я думаю про розвиток біологічної думки? Блазень! Я просто хочу зробити те, що не зробив ніхто. Щоб знали — це зробив я, Григір Завіра! Прагну слави? Так! Так! Тагк! Прагну слави! «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Останні три операції абсолютно невдалі. Пацієнти померли. А ще цей письменник кожної хвилини поряд, базікає про покликання медика… Вже син дорослий… Що він зараз робить? Зовсім не можу зосередитись. Голова важка. Очі самі заплющуються, але спати не хочу. А що я хочу? Слави! Які дурниці. Що таке слава? Це сонце — яскраве, тепле, красиве, життєдайне. Хочу бути сонцем, щоб до мене посміхалися і відводили погляди від яскравості…»
«До відома кожного жителя міста Білозери!
До відома кожного жителя міста Білозери!
Незаперечно доведено існування шкідливого впливу геліо-бульєрної установки «Юліора» на клімат та здоров’я людей і біокіберів. Завтра о дванадцятій годині енергетична установка «Юліора» буде зупинена до вивчення можливостей нейтралізації шкідливого К-лептичного випромінювання.