— Вітаємо вас на борту нашого корабля.
— Чому? Тут посадка! — знову закричала чорна скринька. — Астрагал. Я розповідати він усе!
— Ось дочка Андрія Астрагала…
— Я розуміти. Чому? Я розповідати Астрагал усе! Ви знати?
— Так, ми знайомі з усіма матеріалами попередньої експедиції. Ми свідомо зробили посадку саме тут, аби вивчити і розгадати таємницю.
— Ви вже виходити з корабель? — чорна скринька говорила безбарвно, але рухи центуріаніна видавали хвилювання.
— Так, — відповів Драголюб.
— Повернулися?
— Ні…
— Ніколи не повернуться.
— Ви — Тірідан? Хоч ви і в шоломі, але, здається, не помиляюся… Ми бачили вас у ві-деозаписах Астрагала.
— Я Тірідан… Але не зараз знайомство… Дивилися на головату постать старого Тірідана, на інших центуріан, зляканих, але спокійних, на їхні примітивні захисні комбінезони. В землян такі були, мабуть, тисячоліття тому.
— Ви гарно володієте нашою мовою, Тірідане. Але можете сміливо говорити рідною. Кожен з нас прекрасно вас зрозуміє на мові Діору, Біору і навіть Нару.
— Так? Спасибі… — Тірідан перейшов на рідну мову Діору. — Ми помітили ваш корабель здалеку, але не думали, що ви зробите посадку на Плато діліаків. Коли я дізнався, ми з товаришами відразу вирушили. Я один з небагатьох, хто знає дорогу на Плато.
— Хіба сюди важко втрапити?
— Важко повернутися, обминути зерна Мейбомія…
— Зерна? — перепитав Хенк Михайлов. — Не одне зерно?
— Так.
— Скільки їх?
— Не знаю. На Плато все бачиться не таким, яким воно є насправді… Треба поспішати…
— Куди поспішати, любий Тірідане?
— Ви можете сісти в іншому місці?
— Не перебільшуєте небезпеку?
— Треба повірити старому Тірідану.
— Заспокойтесь. На борту нашого корабля можете почувати себе в повній безпеці. Заспокойтесь.
— Ви не знаєте нічого. На Плато думка розчиняється. Тут ви не володарі власних вчинків.
— Він, певно, має на увазі вплив сильних гравітаційних збурень довкола зерен Мейбомія на людську психіку, — тихо мовив Бімба Джамірдзе. — А збурення тут надпотужні… Безумовно, це дуже схоже на гравітаційні пастки…
Тірідан, почувши слова Джамірдзе, рвучко обернувся.
— Тірідане, вам ніщо не загрожує, — повторив командир.
— Ти певен, Федоре? — озвалася Зоряна Астрагал. — Він пропонує зробити посадку в іншому місці… Можливо, варто? Подумай, Федоре.
— Зоряно, забуваєш про те, що ми на добре тисячоліття випередили центуріан. Принаймні тих, що зараз мешкають на планеті. Я певен, що ми зараз можемо більше домислити про їхні зерна Мейбомія, ніж вони про них знають.
— Ми втратили вже трьох товаришів.
— Але вже зараз ми щось дізналися. І тепер я абсолютно спокійний…
— Ти завжди спокійний, Федоре. І це не завжди твоя перевага.
Раптом з глибини зали долинув притишений, зляканий голос Юлії Шандри:
— Віллі, скажи, ми хворі? — юне обличчя дівчини стало зовсім дитячим. — Віллі, скажи, тільки правду.
Лікар чомусь мовчав.
— Віллі?
— Чому ти запитуєш?
— Так Тірідан сказав. Я так зрозуміла. Він сказав, що тут думка розчиняється… Значить, ми не можемо правильно мислити? Так? Я пригадала день, коли ми… Пригадуєш? Тоді на Землі… Багаття на березі Десни. І метелики злітались серед ночі до нашого світла. І вони згоряли, Віллі. Пригадуєш? Я тоді також подумала, що вони…
— Хто знає, дівчинко, може, для них, котрим жити всього кілька днів, дуже важливо побачити вогонь і хай навіть згоріти в ньому. Хто зна?
— Тірідане, на борту нашого корабля вам ніщо не загрожує, — голосно повторив Драголюб. — Повірте, як тільки забажаєте повернутися, ми допоможемо вам. На одній із наших експедиційних машин на безпечній висоті… Чуєте? Ми стоїмо на шляху розгадки таємниці вашої планети. Ми повинні разом… повинні допомогти один одному.
— Мені страшно. Бо коли йти і не повертатися, то чим це відрізняється від смерті? — мовив центуріанин.
— Тірадане, скажіть, як ви зараз думаєте: що таке зерна Мейбомія?
У цей час Зоряна непомітно підійшла до мене і тихо, щоб ніхто не чув, сказала:
— А все ж не дарма мій батько не любив Драголюба. Правда, Центуріоне? Я вірю, ти зрозумієш правильно. Федір чудовий навігатор, досвідчений науковець, але не в його руках мають бути долі людей. Зараз він повчатиме Тірідана, пояснюватиме, як треба розуміти легенди про діліаків, знаходитиме реальне зерно серед вигадок. Але чому ж на Базі він був такий туполобий технократ? Чому зверхньо насміхався з мого батька? А батько ж був близький до гіпотези про…