Якщо ми щодня вдаємося до роздумів, то незабаром усвідомлюємо глибинний смисл того, над чим роздумуємо. Ми вражені тією безліччю нових ідей, які спадають на думку навіть у перші дні від початку виконання цієї вправи, але насправді це лише тінь того істинного глибинного розуміння, яке прийде до нас, якщо ми вправлятимемось і далі.
Мета роздумів — зосередити увагу на одній думці, але водночас дозволити розуму продукувати схожі ідеї. Наприклад, якщо ми роздумуємо над квантовим постулатом «Свідомість виплітає та спрямовує енергію», то даємо розуму настанову думати над цим твердженням. Розпочинаємо з того, що повторюємо цей постулат, а тоді помічаємо думки та ідеї, які з’являються в нашій свідомості. Коли розмірковуємо, то можемо зловити себе на думці, наскільки піддатливим є павутиння, як воно відгукується на наші думки. Розуміємо: якщо павутина впливає на наші думки, то ми повинні пильно стежити за тим, що думаємо. Або ж починаємо осягати, яка це виняткова система, де свідомість взаємодіє з енергетичною павутиною. Завдяки роздумам приходить багато ідей, думок та уявлень, які змушують замислитися. У нас раптом з’являються думки, яких раніше не було.
Упродовж п’яти хвилин зосередження на певній темі виникає так багато нових думок. Також не уникнути відволікання, коли розум починає думати про вечерю або ж про якесь доручення, котре необхідно завтра виконати, і ми несподівано усвідомлюємо, що зовсім не думаємо над тим, як свідомість спрямовує енергію, а натомість літаємо десь у хмарах. Коли помічаємо, що наш розум не думає над твердженням, яке ми дали йому, то розпочинаємо знову, повертаючи його назад до цього постулату. Вас здивує, як часто впродовж п’яти хвилин може відволікатися розум, особливо на початкових етапах роботи над цією технікою. Інколи важко зосередитися навіть протягом тридцяти секунд, щоб не відволіктися, але нехай це вас не зупиняє. Не потрібно оцінювати своє вміння концентруватися на чомусь на основі перших спроб, які, звісно, будуть хаотичними. Практика допомагає покращити здатність зосереджуватися.
У давнину кабалісти вдавалися до різноманітних медитативних методів, описи яких знайдемо в рукописах, що зберігаються як у бібліотеках, так і в приватних колекціях. Кабаліст Джуда Алботіні, який жив у шістнадцятому сторіччі, проливає світло на один із таких методів: «Ті, хто медитує, зосереджуються на якійсь ідеї або глибокодумному уроці. Вони заплющують очі та, по суті, нейтралізують усі свої здібності, щоб дозволити прихованому розуму перейти від можливостей до дій. Тоді вони всотують цей урок і назавжди закарбовують його в пам’яті»2.
Коли ми так розмірковуємо, то усвідомлюємо ті знання та істини, які були нам не відомі до початку тренувань. Такі вправи допомагають осягнути приховану мудрість, що насправді взагалі не є прихованою, адже існує поза поверхневими думками розуму й вичікує, доки ми побачимо її.
Алботіні також описує методи «перестрибування» та «пропуску»3. Тут передбачається використання процесу, який сучасні психологи називають «вільними асоціаціями». Ви дозволяєте одній думці чи ідеї викликати іншу, не втручаючись у процес і не намагаючись ним керувати. Як зазначає Алботіні, коли людина опанувала велику мудрість або ж осягнула універсальну істину, вона «закарбовує ці одкровення»5 в собі. У квантовій силі розуму ми з цією ж метою використовуємо техніку закарбовування: «закарбовуємо» нові знання, які відкриваються нам завдяки роздумам прямісінько в нашій підсвідомості, де вони знаходять для себе родючий ґрунт, перетворюючись для нас на закони сили.
Я маю також коротко розповісти про ті плато, що чекають на нас під час мандрівки, в яку вирушаємо завдяки щоденним вправам-роздумам, адже якщо ми не збагнемо цього, то може виникнути оманливе бажання зупинитися одразу ж після кількох перших спроб. Коли вперше вдаємося до роздумів, осяяння так швидко приходить до нас і воно настільки очевидне, що це не може не вражати. Після двох-трьох таких вправ ми часто приголомшені тим, про що дізналися, однак за тиждень таких роздумів над тим самим законом або фразою й далі рухатимемося крізь поверхневі рівні розуміння. Тут перед нами виринає плато, і здається, наче ми вже не натрапимо на щось нове. Переконані, що тепер знаємо все потрібне або можемо про це знати. Можливо, ще тиждень чи два нам не траплятиметься нічого нового; виникатиме відчуття, наче ми знову й знову маємо справу з одним і тим же. Це і є плато, і ми можемо залишатися на ньому протягом тижнів, перш ніж знову пірнемо глибше. Регулярна практика дозволяє досягнути ще більшого осяяння, але це не означає, що кожного дня роздуми приноситимуть нам іще більше розуміння. Часто виникає період закріплення знань, коли (як нам здається) не відбувається нічого нового, але насправді ми перетинаємо внутрішнє плато, і це необхідний процес, частина подорожі, що веде до ще більшого осяяння. Будьте наполегливими. Практикуйтеся щодня. Довіртеся процесу.