Нейровчений Антоніо Дамасіо провів ґрунтовне дослідження здатності тіла відчувати та опрацьовувати інформацію. «Тіло не лише забезпечує життєво важливі для нас функції, — пише він. — Воно дає нам те наповнення, яке є невід’ємною складовою нормальної роботи мозку»3. Одне з найцікавіших відкриттів Дамасіо пов’язане з тим, як відчуття тіла впливають на раціональну думку, коли ми навіть не знаємо про цей процес. Дамасіо розробив геніальний експеримент, який назвав «ігровим завданням». Усе відбувалося так: кожен учасник експерименту отримував чотири колоди карт, кожна з них означала для піддослідного виграш або ж програш грошей. Учасників попросили почергово відкривати по одній карті з будь-якої колоди. Однак вони не знали, що колоди помічені. У двох із цих колод виплати були більшими, але й штрафи — вищими. Вибір карт із цих колод зрештою призводив до того, що учасник втрачав гроші. Інші ж дві колоди мали карти з меншими виграшами, але й із більш низьким шансом втрати, тож, обираючи карти звідси, учасник урешті-решт був у плюсі. У середньому через п’ятдесят-вісімдесят карт піддослідні починали розуміти, в яких саме колодах шанс виграти більший.
Але найцікавіше починалось далі: Дамасіо прикріпив до долонь піддослідних електроди та вимірював електропровідність їхньої шкіри. Він виявив, що після десяти карт тіла розуміли, з яких колод було краще за все тягнути карти, і починали «нервувати», коли хотіли взяти карту з колод, що були не такими виграшними. (Знав він це тому, що в такі моменти рівень електропровідності підвищувався.) Тіло набагато швидше за розум усвідомлювало, які саме колоди були кращими для піддослідного4.
Це дивовижне відкриття часто перегукується з нашим особистим досвідом. Скільки разів у минулому в нас виникало непереборне відчуття діяти тим чи тим способом — відчуття, яке, як виявлялося згодом, було правдивим? Мабуть, таке ставалося з нами часто. Інтуїтивно ми знаємо: якщо довіримося відчуттям, то це приведе нас куди треба. Однак така довіра — це зовсім інший, новий рівень віри, коли ми усвідомлюємо, що тіло постійно отримує інформацію, вловлює з навколишнього середовища найтонші сигнали та передає їх нам. Наше тіло відчуває інформацію. Мова тіла — це відчуття, і що чутливіші ми до цих неповторних сигналів тіла, то успішнішими стаємо.
Один мій друг, який переважну частину своїх рішень приймає, керуючись логікою (як це робить більшість із нас), розповів про випадок, який змусив його по-новому поглянути на відчуття. Одного вечора він розповідав дружині, що не довіряє відчуттям, бо, за його словами, «вони спотворюють факти». Та дружина, яка мала чудову інтуїцію та розумілася на відчуттях свого тіла, скептично поглянула на нього й відповіла настільки «по факту», що він зрештою збагнув, що саме вона намагалася донести до нього впродовж багатьох років. «Твої відчуття і є фактами», — відповіла та.
Жінка висловилася настільки чітко, її мудрість була такою глибинною, що він моментально все зрозумів. Наші відчуття і є фактами! Звісно, це факти. А чим би ще вони могли бути? Вони не мають прихованих намірів. Ми відчуваємо те, що відчуваємо. Ми ніколи не сумніваємося в достовірності наших відчуттів — вони чисті й надійні. Можемо ставити під сумнів нашу інтерпретацію того, що ці відчуття намагаються до нас донести, однак не власне їх.
Поет Волт Вітмен чудово це розумів:
Я — поет Тіла,
І я — поет Душі5.
Вітмен достеменно розумів усю дивовижу людського тіла. «Тіло й душа людини повинні залишатися нероздільними, — наполягав він. — Саме це я відчуваю розумом і серцем». Зверніть увагу, що Вітмен дає нам не логічний доказ, а говорить про те, що «відчуває». «Я не писатиму віршів про частини, але писатиму їх про ансамбль». Ансамбль — яке ж це прекрасне та образне слово! Воно так чудово пояснює, хто ми є: розум, тіло, підсвідомість та душа. Ці чотири частини складають ансамбль, доповнюючи одне одного і взаємодіючи між собою. Ми не можемо відокремлювати їх, слухати одні частини та ігнорувати інші. Якщо так робитимемо, то картина того, що з нами відбувається, буде неповною, адже кожна з цих частин дозволяє поглянути на світ під іншим кутом і має власне джерело. Кожна частина створена для того, щоб інформувати й супроводжувати нас, відкривати нові шляхи пізнання, допомагати досягти завершеності.