Вистежуючи, ми починаємо з глибокою пошаною ставитися до такого завдання воїна, як пробудження. Усе більше усвідомлюємо, які ми несвідомі, і, мабуть, уперше розуміємо завдання, що стоїть перед нами, — узяти під контроль ці несвідомі частини. У нас також розвивається співчуття до інших, ми підозрюємо, що вони так само не усвідомлюють того, що відбувається в їхньому житті. Ми все частіше пробачаємо і стаємо щедрими з іншими. Коли це стається, ми знаємо, що ступили на правильний шлях, що ця гра допомагає нам дорослішати. Вчимося не засуджувати інших, заспокоювати внутрішній діалог і просто бути собою, що б не сталося в житті. І, як виявляється згодом, так жити значно краще. Друга дисципліна: відмова від дріб’язковості
У житті будь-якої людини немає часу на дріб’язковість, не кажучи вже про життя воїна. Це робить нас слабшими, забирає енергію. Ми повинні бути пильними, знайти свої звички, пов’язані з дріб’язковістю, та позбутися їх.
Перша дріб’язковість, яку ми повинні відшукати в собі, — це почуття зарозумілості або жалю до себе (залежно від того, що притаманне особисто вам). Кожен із нас схильний вдаватися до одного з цих почуттів. Як зарозумілість, так і жаль до себе свідчать про те, що розум цілком поглинутий собою. Ми вчимося, що тут нічим пишатися, хоч якими впливовими, успішними, багатими чи гарними себе вважаємо, як і немає через що соромитися, розчаровуватися або шкодувати себе, хоч якою поганою чи жалюгідною видається ситуація. Відкинувши жалість до себе / відчуття зарозумілості, ми вивільнимо енергію, яка була впасткована для підтримання цих егоцентричних переконань, і дозволимо їй надійти в інші сфери життя. Позбувшись зарозумілості та почуття жалю до себе, які обтяжують нас, зможемо розслабитись і просто бути собою.
Ми також позбуваємося дріб’язкових хвилювань, страху, ненависті, критики або будь-яких інших звичок, що вичерпують енергетичні запаси. Вистежування дозволяє побачити розум у дії та виявити свої дріб’язкові звички. Наприклад, півгодини хвилювання змушують нас почуватися виснаженими впродовж наступних кількох годин. Ба більше: ми притягуємо до себе те, через що хвилюємося. Хвилюючись, зосереджуємося на тому, чого не хочемо, чим наділяємо ці руйнівні образи енергією та силою. Навіщо нам це робити? Здебільшого тому, що ми не знаємо про наслідки своїх дій. Однак інколи причиною цього є лінощі й небажання докласти зусиль, аби змінити напрямок енергії. Багато людей не готові до змін, їм комфортно жити у своїх обрáзах, невдоволеннях і обмеженнях — вони потурають собі в цих дріб’язкових звичках. Можливо, ми одні з них. Жоден із нас не застрахований від дріб’язкових звичок, ми стаємо їх бранцями частіше, ніж собі думаємо.
Відкинути дріб’язковість означає жити без хвилювань. І це не дорівнює тому, що ми не думаємо про умови існування й не намагаємося вжити заходів, аби змінити небажану ситуацію. Ми не такі наївні, щоб думати, ніби позбудемося хвилювання, — просто усвідомлюємо той факт, що хвилювання не приносить нам жодної користі. Те саме стосується страху: страх — це хвилювання у своєму крайньому прояві. Це надзвичайно небезпечний для нас стан. Він скалічує розум і отруює тіло. Страх необхідно виявляти на ранніх етапах і протидіяти йому. Ми можемо побороти страх, навчаючи розум фокусуватися на речах, протилежних тим, через які хвилюємося. Нас огортає страх лише тоді, коли ми втрачаємо пильність, дозволяємо йому вкорінитися всередині. Існує простий метод для подолання страху та хвилювання. Спочатку визнаємо, що саме думки живлять страх та хвилювання енергією — вони не існуватимуть без наших думок. Це ключовий момент. Як вогонь гасне без кисню або палива, так і ми позбуваємося страху та хвилювання, перекриваючи доступ енергії думок. Ми зосереджуємо увагу на чомусь протилежному, забираючи в них силу. Із квантового погляду, це оманливо просто, логічно та правдиво.
Будьмо чесними із собою. Наше хвилювання або страх є свідченням однієї з двох речей: ми або лінуємося, відмовляючись давати своєму розуму правильні думки, або ж не довіряємо законам Усесвіту і вважаємо себе відокремленими від решти речей. Ми не знатимемо страху чи хвилювання, якщо використовуватимемо на практиці квантові методи розвитку сили мозку та довірятимемо своїм стосункам зі Всесвітом. Ми завжди робимо все від нас залежне, своїми думками виплітаємо павутину, активно діємо, змінюємо те, що потрібно змінити, — і більше від нас нічого не вимагається. Коли ми це виконаємо, то можемо вважати, що зробили все можливе й тепер час розслабитися та повірити: незважаючи на те, що відбуватиметься, так воно й має бути. Ми цілком у цьому переконані.