Усе це очевидно, але насправді ми виплітаємо павутину будь-якими своїми діями. Виплітаємо її, коли розвиваємо характер або відкидаємо дріб’язковість, коли підбадьорюємо себе та переживаємо миті щастя — у плетінні павутини задіяне все, що говоримо чи робимо. Роздуми над квантовими постулатами виплітають павутину, почуття жалю до себе виплітає павутину, критика інших виплітає павутину — ми повсякчас плетемо павутиння не лише своїми діями та думками, але й своїм єством. Усі, хто практикує ці дисципліни, зрештою приходять до усвідомлення великої істини. Ми є частиною енергетичного павутиння і безперервно спілкуємося з ним. Ми виплітаємо павутину щомиті. Кожнісінька наша думка та подих задіяні в плетінні павутини, і це приголомшує.
У попередньому розділі я вже згадував, що, якщо тренувати силу розуму двадцять-тридцять хвилин на день, ми досягнемо нечуваних результатів. І це правда. Я називаю це формальною практикою квантової сили розуму, проте існує й неформальна практика. Вона розпочинається тоді, коли ми вранці розплющуємо очі, а завершується, коли вже лягаємо спати. Неформальна практика — це те, як ми думаємо та діємо, пораючись з десятьма тисячами справ, що складають наше життя. Як реагуємо, коли хтось ображає нас, про що думає наш розум, коли ми миємо посуд або кермуємо автівкою, як відгукуємося на потреби інших, як засвоюємо уроки священної рани, — це і є неформальна практика. У такому контексті життя — це наша практика, яка ніколи не матиме завершення. Кожну мить ми повинні реалізовувати найкраще «я» і жити як воїни, навіть коли забуваємо про це і знову повертаємося до дріб’язковості. Наше життя перетворюється на безперервну практику, і це приносить нам безмежну радість та свободу.
Ці дисципліни квантового воїна, безумовно, змінюють нашу вібрацію, і ця зміна торкається всіх сфер життя. Ми з величезною радістю виявляємо, що ті дисципліни ще більше сповнюють нас життєвими силами, покращують розумові здібності та розвивають доброчесність. Ми починаємо жити у ще більшому мирі із собою та помічаємо: усе, що відбувається, має своє значення. Якщо потрібно вирішити якісь життєві проблеми (а хто від цього застрахований?), у цьому допомагають усвідомленість та енергійність. Зміна вібрації дозволяє краще проникнути в суть того, що відбувається, і спонукає правильно діяти та приймати кращі рішення. Коли життєва енергія зростає, кожна частинка єства пришвидшується, ми досягаємо більшого, краще себе почуваємо, наша інтуїція та відчуття приналежності загострюються. Ми також опиняємося «в потоці» і, де б не йшли, стаємо завжди сповненими життєвої сили. Це шлях квантового воїна — правильний шлях.
Розділ 11. Квантовий час
Усі ми згодні з тим, що ваша теорія — божевільна. Однак ми не можемо дійти згоди, чи настільки вона божевільна, щоб бути правдою.
Нільс Бор********
Скільки себе пам’ятаю, мене надзвичайно захоплювало питання часу. З якоїсь незрозумілої причини звичний плин часу спантеличував мене. Було цікаво, як наш життєвий досвід може просто зникати в «минулому» і більше не існувати. Дружина сотні разів чула від мене: «Тепер це в минулому», — коли я говорив про якусь подію, котра щойно трапилась і тепер загадковим чином розчинилась у тій порожнечі, яку називають «минулим» і більше про неї ніколи не чули й не згадували. Я не знав, чому хід часу так сильно зачаровував мене, але нарешті збагнув. Інтуїтивно я завжди знав, що час є не тим, чим видається, і мав нагоду на власному досвіді переконатися у всій його дивовижі.
Перший випадок трапився 2001 року в лекційній залі міста Ванкувер. Коли, завершивши виступ, я зійшов зі сцени, внутрішній голос чітко сказав мені: «З твоїми інвестиціями все буде добре». У той момент я не думав про інвестиції, тож цей голос приголомшив як своєю ясністю, так і впевненістю. Я пройшов у кінець аудиторії, де відповідав на запитання слухачів і підписував книжки, але весь цей час був вражений щойно почутим.
Дозвольте пояснити, що тоді відбувалося в моєму житті. За три тижні до цього я зробив величезну інвестицію в кілька ризикованих акцій, які почали стрімко падати. Упродовж трьох тижнів я втратив понад сотню тисяч доларів і, вочевидь, мав утратити ще більше. Звісно, я був занепокоєний, однак не думав про це, коли сходив зі сцени. Внутрішній голос завжди дуже допомагав мені, але цього разу увагу привернув той факт, що він з упевненістю, дуже чітко передбачав майбутнє.
Наступні кілька тижнів я роздумував над тим, що трапилося, і був спантеличений, звідки ж така впевненість. Чи знав мій внутрішній голос про те, що мало статися в майбутньому, і якщо так, то звідки йому це було відомо? Може, в іншому вимірі це майбутнє вже сталося, і якщо так воно і є, то чи визначена наша доля наперед? А як же свобода волі? Я був збентежений.