Повернувшись до Англії, Моберлі та Журден почали вивчати історичні документи й дійшли висновку, що стали свідками штурму палацу Тюїльрі та вбивства швейцарських гвардійців. Події, що трапилися з професорками, зафіксовані в усіх деталях і зберігаються в Британському товаристві психічних досліджень4. Хоча не можна виключати того, що це була ретельно продумана вигадка двох жінок, питання в тому, для чого вони це робили б. Навіщо цим двом високоосвіченим академікам ризикувати кар’єрою та репутацією й піддавати себе нищівній критиці — а саме так і було — без будь-яких на те мотивів? Найімовірніше, ці події трапилися насправді.
Усе це відкриває перед нами перспективи квантових можливостей, тож тепер я візуалізую та молюся не лише за майбутнє, але й за минуле теж. Якщо візуалізація та молитва можуть впливати на майбутнє (а наскільки ми знаємо, саме так і є), то з квантового погляду логічно буде припустити, що вони також позначаються на минулому. Хто з упевненістю скаже, що неможливо перенестися з теперішнього в минуле?
Але як, запитаєте ви, можна з майбутнього вплинути на минулі події, якщо вони трапилися ще до того, як ви почали на них впливати? Логічно, якщо це вже сталося, то жодні наші дії в майбутньому не можуть цього змінити. У часово-просторовій реальності все так і є. Однак у квантової реальності своя динаміка. Тут минуле, теперішнє та майбутнє відбуваються водночас, тому, коли подія стається в минулому, ми, перебуваючи в майбутньому, можемо в той самий час змінювати її. Наш вплив із майбутнього завжди буде тим чинником, який вирішуватиме минуле.
Так, ніщо не заважає набожному християнину, скажімо, помолитися за Ісуса, коли той помирає на хресті, адже, з квантового погляду, це не лише минула подія, але й те, що відбувається саме зараз. Чи можемо ми зі свого майбутнього допомогти Ісусу в його важкому випробовуванні? Принаймні завжди можемо спробувати, і якщо існує хоча б найменша ймовірність того, що це дійсно спрацює, то чи не зобов’язані це зробити? Чи можемо ми допомогти ще й Будді стати просвітленим? Якщо ця ідея стане популярною, то мільйони буддистів почнуть створювати свою проекцію в минуле, аби допомогти Будді в його пошуку просвітлення (можливо, вони завжди були однією з причин, чому Будда став просвітленим).
Я досі проектую себе в минуле й подумки переношуся в той день, коли декілька років тому ледь не вбив одного мотоцикліста. Для мене це був жаский досвід, а для нього — і поготів. Я їхав по шосе, накрапав дрібний дощ, і я дуже поспішав. Машина переді мною сунулася повільно, тож я краєм ока кинув у дзеркала заднього та бокового виду, а потім різко виїхав на смугу обгону. Не перевіривши сліпу зону. У той момент мотоцикліст якраз обганяв мене, і я його підрізав. Я з жахом бачив у дзеркалі заднього виду, як його мотоцикл швидко обертався по колу та вихляв, а водій усіма силами намагався взяти ситуацію під контроль. На мить кермо опинилося в кількох сантиметрах від асфальту. Якимось дивом він таки впорався з керуванням. За кілька хвилин, опанувавши себе, ми з дружиною почали молитися. Ми молилися в часі, який зараз був майбутнім, звертаючись до мотоцикліста з минулого, спрямовуючи увагу саме на цю людину за тих кілька секунд до того, як я виїхав перед ним. У тій молитві я говорив: «Я молюся за тебе з минулого. Зараз перед тобою з’явиться машина. Ти повинен бути вкрай пильним та уважним. Не хвилюйся. Зберігай спокій. Усе буде гаразд».
Я був щирим, сповненим віри та конкретного наміру. Чи спрацювало це? Чи думаю я, що він почув мій голос з майбутнього, перш ніж я підрізав його? Дуже сумніваюся, що той справді чув мої слова, проте цілком можливо, що за кілька секунд до події він на підсвідомому рівні відчув усередині вібрацію, яка змусила його бути дуже пильним без очевидної на те причини. Якщо взяти до уваги той факт, що відтоді я десятки разів повторював цю молитву, мабуть, саме мої слова допомогли йому вціліти. Проте я ніколи не знатиму цього напевне. Із квантового погляду все це цілком можливе, а якщо така ймовірність існує, то я завдячую тому водієві, тому й далі продовжую звертатися до нього. Тепер, через декілька років, можна з упевненістю сказати, що, коли я підрізав мотоцикліста, хтось із майбутнього (тобто я, водій автівки) з різних точок майбутнього проектувався до нього.
Я хотів би розповісти вам іще одну історію, коли мені вдалося зцілити себе з майбутнього. Приблизно два роки тому я потягнув спину і мусив лежати в ліжку. Таке вже траплялося кілька разів, і моє одужання завжди протікало за одним і тим же візерунком. Я залишався в ліжку впродовж кількох днів, аби спині стало легше, і самопочуття поступово покращувалося. За тиждень я повертався до звичного життя. Тіло — це дивовижний організм, здатний зцілювати себе сам, коли нічого іншого йому не залишається. Проте цього разу процес одужання не був звичним, і за тиждень я ледве міг підвестися з ліжка. Я згадав про товариша, який пошкодив собі спину, коли ніс по сходах телевізор, і після цього так і не одужав. Зі спиною завжди так, подумав я і раптом розхвилювався. І тоді зловив себе на цьому.