У дзен-буддизмі різні етапи просвітлення часто представлені десятьма картинками із зображенням биків14. Бик уособлює наше справжнє «я», пробуджене єство. Процес пробудження зчаста алегорично називають «вирощуванням бика». Пробудження — це епічна боротьба між розумом, його ілюзіями та істинним «я». Останній етап пробудження називається «Поява на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги»15. У священних текстах читаємо: «Ворота його домівки зачинені, і навіть наймудріший не знайде його. Його ментальна панорама зрештою зникла. Він крокує своїм шляхом і не намагається йти слідами древніх мудреців. Він веде трактирників і торгівців рибою Шляхом Будди. Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути»16.
Коли ми досягаємо цього рівня свідомості, безсумнівно, відбувається щось надзвичайне. «Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути», — це означає, що, коли ми пробуджуємося таким способом, благословення та благодіяння стаються самі собою, бо ми самі перетворюємося на божество. З нашою допомогою Всесвіт освячує десять тисяч справ.
Чи потрібно ще щось пояснювати тут? Яка ж це проста та водночас глибока думка: свідомість нашого виду розквітає тоді, коли ми знаходимо своє справжнє покликання — служити одне одному. Говорячи про трансформацію, Ісус радить найвеличнішим із нас прислужувати іншим людям17. Душа — тіло
Друга міфічна назва душі — це «Серце, що пробудилося». Коли наша душа пробудилася, серце виходить за межі, наповнюючи собою всі речі. Серце, що пробудилося, відчуває єдність з усім іншим.
Тіло та душа мають виняткові стосунки, які дозволяють нам зазирнути у свою душу. Душа й тіло створені для роботи в команді, аби взаємодіяти так, як це роблять свідомість та підсвідомість. Тіло знає про нашу єдність з усім іншим, бо відчуває це. Серце, що пробудилося, жадає пізнати інших, живити їх, відчути нашу з ними єдність — і це дає ключ до істин нашого серця.
Розум здатний осмислити наше єднання з усім іншим, однак він ніколи не знатиме цього напевне, бо не може відчути. Це не під силу навіть розуму, який досягнув просвітлення, а от серце дуже гостро відчуває правду, тож і ми відчуємо це, якщо йтимемо дорогою пробудженого серця. Наше серце відчуває — і це породжує любов, а від любові серце прагне служити, «з’явитися на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги».
Ісус чудово це розумів, коли казав своїм учням: «Бо голодний Я був, і ви нагодували Мене; спраглим Я був, і ви напоїли Мене; скитальцем був, і ви прийняли Мене; нагого ви зодягли Мене; слабував Я, і ви прийшли до Мене». Його учні не могли збагнути, про що саме говорив Ісус. Він відповів: «Зробивши це одному з братів Моїх менших, ви зробили це й Мені»18.
Жага душі до служіння — це не якесь ідеалістичне поняття, де ми присвячуємо себе всьому людству, а справжній, неабиякий виклик, прийнявши який ми починаємо служити людям із нашого вузького кола спілкування: родичам, членам сім’ї, сусідам, колегам, незнайомцям — тим, із ким спілкуємося щодня. Ісус закликає любити ближнього свого, як самого себе19, проте це не завжди так просто. У житті ми такі заклопотані, у ньому так багато інших людей, що така допомога зчаста спричиняє незручності, але ці «незручності» на краще, бо випробовують нас, перевіряючи, чи розуміємо ми гру, у яку почали грати. І якщо ми справді так почуваємося, то повинні запитати себе: хто саме відчуває ці «незручності»? Яка наша частина? Наш розум? Душа? Служіння та допомога іншим ніколи не змусять душу почуватися незручно. Коли душа пробуджується, відбувається зміна парадигми і нас самих. Ми змінюємося не через те, що відчуваємо обов’язок жити по-іншому, а через те, що відчуваємо єдність з усім іншим і прагнемо іншого життя. Бачимо переваги цього нового способу життя. Уявляємо, яким це життя буде для нас.
Ось що Ісус про це говорив: «Царство Небесне схоже на купця, який шукає гарні перли, і, знайшовши одну таку коштовну перлину, він пішов та продав усе, що мав, аби купити її»20.
Зверніть увагу на «мудрість» цього купця. Він обмінює щось цінне на ще цінніше. Це дуже важливо: ми змінюємося не через те, що відчуваємо духовний обов’язок стати кращими. Натомість робимо це, бо розуміємо потенціал, який воно для нас матиме. Це стає способом самореалізації і привносить у наше життя ще більше щастя та задоволення. То прораховане рішення, прийняте зі зваженням наших інтересів, і ми повинні це знати, якщо прагнемо змін. Ми марнуватимемо час, якщо намагатимемося щось міняти, просто думаючи, що саме цього від нас і очікують. Просто робимо так, адже це приносить нам користь, — крапка!