Сонячне світло й відкрита місцевість не могли б виявити істину з більшою наочністю! Правдивість цієї записки було підтверджено. Залишалося тільки терпеливо ждати, що буде далі, але про це прекрасна авторка листа навіть не натякнула йому. А втім, можна було і почекати. Адже ніяка небезпека не загрожувала графині Ізабеллі: вона жила тепер у добре укріпленому замку під заступництвом володаря, владу якого однаково поважали і духовні і світські люди. В захопленого зброєносця не було поки що приводу проявляти свою відвагу. Треба було лише бути напоготові й виконувати її накази, як тільки вони стануть відомі йому. Але доля закликала його до дії раніше, ніж він сподівався.
Увечері, на четверту добу свого перебування в Шонвальді, Квентін наказав ранком відіслати до двору Людовіка останнього солдата із загону, який супроводив його в подорожі, з листами до свого дядька й лорда Крофорда. В цих листах шотландець відмовлявся служити надалі французькому королеві, посилаючись на зраду, на яку він наражався через таємні накази, дані Хайреддінові; цього вимагали його честь і безпека. Покінчивши з цією справою, ліг спати, заполонений рожевими думками, що звичайно витають над ліжком юнака, який щиро кохає й гадає, що на його кохання так само щиро відповідають.
Але сни Квентіна, що були спершу навіяні щасливими мріями, з якими він заснув, далі зробилися страшними.
Він прогулювався з графинею Ізабеллою коло спокійного озера, такого, які бувають в його рідних долинах. Він говорив їй про своє кохання так, немовби поміж ними для цього почуття не було ніяких перешкод, а вона, слухаючи його, червоніла й усміхалася, вона, авторка листа, якого він удень і вночі носив біля свого серця, здавалося йому, і не могла слухати його інакше. Але раптом картина змінилася. Замість літа настала зима, замість тихої погоди зчинилася буря. Вітри й хвилі забушували, забурхали з таким ревом, немовби демони води й повітря розпочали між собою страшний бій. Бурхливі води перегородили закоханим путь і вперед і назад, а буря, що дедалі посилювалася, штовхала їх одне до одного. Почуття неминучої загибелі охопило юнака, і він прокинувся.
Хоч сон і зник, поступившись місцем перед дійсністю, але шум, який, очевидно, був причиною цього сну, все ще лунав наяву.
Першим рухом Квентіна було сісти в постелі й прислухатися. Шум не вщухав. Справді, ця буря перевершувала найлютіші громовиці Гремпієнських гір. За хвилину вже було ясно, що це лютувала не розгнівана стихія, а розгніваний натовп.
Квентін схопився з ліжка й глянув у вікно. Воно виходило в сад, а там поки що все було спокійно. Проте, розчинивши раму, він почув крики, які долинали сюди, і збагнув, що численний і грізний ворог обложив замок і йшов тепер на штурм. Квентін кинувся до зброї і проворно, наскільки це можливо в темряві, одягся й почав збирати обладунок, коли хтось тихенько постукав у двері. Очевидно, Квентін загаявся з відповіддю, бо легкі двері затріщали, піддалися натиску, і в кімнату вдерся Магрібін Хайреддін, якого неважко було пізнати з його своєрідної вимови. В руках у нього була склянка; він доторкнувся до неї запаленим ґнотом, і в ній спалахнуло полум’я, яким він засвітив ліхтарик, витягши його з-за пазухи.
— Ваша доля тепер у ваших руках, — сказав він енергійно замість привітання, — і залежить від вашої рішучості.
— Падлюко! — крикнув Квентін. — Нас оточує зрада, а де зрада, там і ти мусиш бути.
— Ви з глузду з’їхали, — відповів Магрібін. — Я зраджую лише тоді, коли мені це корисно, а яка ж мені користь зраджувати вас, якщо мені вигідніше, щоб ви були цілі й незаймані? Послухайте хоч на хвилинку розумного слова, коли ви ще здатні на це, бо потім воно пролунає у ваших вухах похоронним дзвоном. Льєжці повстали… Гійом де ля Марк з своєю бандою очолив їх. Коли б єпіскоп міг оборонятися, все одно він не вистояв би проти люті й численності ворогів. Хто тут чинитиме опір? Якщо хочете врятувати графиню й свої надії, йдіть за мною. Кажу вам від імені тієї, яка прислала вам діамант з трьома леопардами на ньому!
— Веди мене! — вигукнув Квентін. — Для неї я готовий на будь-яку небезпеку.
— Я влаштую все так, — сказав циган, — що не буде ніяких небезпек, коли ви не втручатиметеся в те, що вас не обходить. Бо справді, хіба вам неоднаково, хто кого порішить: єпіскоп свою паству чи паства свого пастиря? Ха-ха-ха! Йдіть за мною, але будьте обережні: приборкайте свою хоробрість і покладіться на мою розважливість. Настав час поквитатися з вами, і ви матимете графиню за жінку… Отже, за мною!