— Проведіть нас, — сказала вона, — до найближчого міста на кордоні Брабанту.
— Отже, ви вже вирішили, куди саме ми поїдемо? — спитав Квентін, наблизившися до Ізабелли й розмовляючи французькою мовою, якої не розумів їхній провідник.
— Звичайно, — відповіла молода графиня, — зважаючи на становище, в якому я тепер перебуваю, мені треба якнайшвидше закінчити цю подорож, хоча б це загрожувало мені ув’язненням.
— Ув’язненням? — здивувався Квентін.
— Так, друже мій, ув’язненням. Але я подбаю про те, щоб ви не взяли в ньому участі.
— Не кажіть, не думайте про мене, — вигукнув Квентін. — Тільки б побачити вас у безпеці, а що буде зі мною — байдуже.
— Не так голосно, мій друже, — сказала Ізабелла, — ви перелякаєте нашого провідника. Ви бачите, він уже й так од’їхав далеко вперед.
І справді, добродушний фламандець делікатно позбавив їх своєї присутності, як вони цього й хотіли, ледве Квентін під’їхав до дами.
— Так, — мовила вона, побачивши, що ніхто за ними не стежить, — вам, мій друже, мій покровителю, — бо мені нічого соромитися звати вас так, коли само небо послало мені вас, — вам я повинна сказати, що вирішила повернутися на батьківщину й віддатися на милість герцога Бургундського. Я зробила велику помилку, що послухалася поради, хоч її й давали з добрим наміром, і втекла від мого опікуна й прийняла заступництво цього хитрого й брехливого Людовіка Французького.
— Отже, ви збираєтеся стати нареченою графа Кампо-Бассо, цього недостойного улюбленця Карла? — зауважив Квентін, і в нарочито байдужому тоні його відбилося внутрішнє страждання — так бідний засуджений злочинець, намагаючись видаватися певним себе, питає, чи одержано вже його смертний вирок.
— Ні, Дорварде, ні, — сказала Ізабелла, гордо випростовуючись у сідлі, — усією своєю владою герцог Бургундський не примусить дочку дому де Круа погодитися на таке приниження. Він може забрати в мене мої землі, мій замок, він може ув’язнити мене в монастирі, й тільки. А я згодна навіть на гірше, тільки б не бути дружиною цього Кампо-Бассо.
— На гірше? — вигукнув Квентін. — А що може бути гірше від ув’язнення? О, подумайте, поки ще є час, поки ви вільні і коло вас є той, кому не шкода й свого життя, щоб обороняти вас дорогою до Англії, до Німеччини, навіть до Шотландії, де всюди ви знайдете великодушних покровителів. Подумайте і не наважуйтеся позбутися волі, найкращого дару небес. Добру склав пісню мій земляк:
Вона вислухала, сумно усміхаючись, цю хвалу волі і, трохи помовчавши, відповіла:
— Воля — то надбання чоловіка; жінка завжди мусить шукати собі покровителя, бо за природою своєю не здатна обороняти себе. А хто мені буде за нього? Цей розбещений Едуард Англійський, чи п’яниця Венцеслав Німецький, чи, може, хтось у Шотландії? Ах, Дорварде, коли б я була вашою сестрою і ви могли б дати мені притулок в одній з тих гірських долин, які ви любите описувати, чи то з милості, чи то за ті кілька брильянтів, що в мене ще збереглися, — я могла б жити спокійним життям і забути про мою лиху долю. Коли б ви могли обіцяти заступництво якоїсь шановної жінки, вашої землячки, або якогось барона, чиє серце було б таке саме вірне, як і меч, тоді це була б інша справа! Тоді я знехтувала б думкою світу і вирушила б у далеку, хоч і небезпечну подорож.
В голосі графині Ізабелли було стільки боязкої ніжності, що вона водночас і сповнила радістю й поранила серце Квентіна. Він вагався хвилину, перш ніж відповісти, чи може він улаштувати її в Шотландії. Але сумна істина встала перед ним, бо було б нечесно й жорстоко везти її туди, де він не мав ні сили, ні можливості убезпечити її життя.