Роза переможно всміхнулася своєму чоловікові, й Мат неохоче пішов за нею.
Залишившись наодинці з Чарлі, доктор Ґваріно поплескав його по плечу. У нього добра усмішка.
— Окей, хлопче, лягай на стіл.
Коли Чарлі не відповідає, він підіймає його, обережно кладе на обтягнутий шкірою стіл і прив’язує важкими ременями. Стіл пахне потом, яким він глибоко просяк, і шкірою.
— Ма!!!
— Вона за дверима. Не турбуйся, Чарлі. Тобі зовсім не буде боляче.
— Я хочу маму!
Чарлі збентежений тим, що його прив’язали. Він не має найменшого уявлення, щó з ним будуть робити, але він уже зустрічався з лікарями, які не поводилися з ним так делікатно після того, як його батьки виходили з кімнати.
Ґваріно намагається його заспокоїти.
— Не хвилюйся, хлопче. Тобі немає чого боятися. Ти бачиш цю велику машину? Знаєш, як я хочу використати її?
Чарлі здригається, але потім повторює слова матері.
— Зробити мене розумним.
— Правильно. Ти принаймні знаєш, чому ти тут. А зараз заплющ очі й розслабся, поки я увімкну ці перемикачі. Це буде гуркіт, наче від літака, але тобі нічого не болітиме. І ми побачимо, чи пощастить нам зробити тебе трохи розумнішим, аніж ти є тепер.
Ґваріно клацає вимикачем, машина починає гудіти, блимаючи червоним та синім світлом. Чарлі нажаханий. Він звивається й тремтить, намагаючись скинути із себе мотузки, якими він міцно прив’язаний до стола.
Він починає репетувати, але Ґваріно швидко затикає йому рот клаптем матерії.
— Ну ж бо, ну ж бо, Чарлі. Будь хорошим маленьким хлопцем. Я ж сказав, що болю ти не відчуєш.
Чарлі знову спробував зарепетувати, але з рота в нього вихопилося лише здушене гарчання, від якого йому захотілося блювати. Він відчув мокроту й липучість навколо своїх ніг, і сморід підказує йому, що мати відлупцює його й поставить у куток за те, що він вимазав штани. Він не зміг контролювати свої фізичні інстинкти. Щоразу коли він почуває себе скутим і його охоплює паніка, то втрачає над собою контроль і накладає в штани. Він задихається… його нудить… йому гидко… й усе провалюється в чорноту…
Чарлі не знає, скільки часу минуло, та, коли він розплющує очі, клапоть матерії вийняли йому з рота, а ремені розв’язали й прибрали. Доктор Ґваріно вдає, ніби не чує смороду.
— Тобі ж не було боляче, чи не так?
— Н-ні…
— Тоді чому ж ти так тремтиш? Усе, що я зробив, — це застосував машину, щоб зробити тебе трохи розумнішим. Чи тобі приємно почувати себе розумнішим, аніж ти був?
Забувши про свій жах, Чарлі дивиться широко розплющеними очима на машину.
— Я справді став розумнішим?
— Звичайно, ти став розумнішим. Відійди трохи вбік. Як ти себе почуваєш?
— Почуваю себе мокро. Я наклав у штани.
— А й справді — ти більше так не робитимеш, гаразд? Ти більше не відчуватимеш страху, адже тепер ти знаєш, що тобі не болітиме. А тепер я хочу, щоб ти сказав своїй мамі, яким розумним ти себе почуваєш, і вона приводитиме тебе сюди двічі на тиждень на короткі сеанси енцефало-пристосування, і ти ставатимеш розумнішим, розумнішим і розумнішим.
Чарлі всміхається.
— Я зможу ходити задом наперед?
— Чи ти зможеш? Зараз ми з’ясуємо, — каже Ґваріно, закриваючи свою течку з виразом насмішкуватого задоволення. — Ну ж бо, подивімося.
Повільно й з великими зусиллями Чарлі ступає кілька років назад, спіткнувшись об дослідницький стіл, коли він його проминає. Ґваріно усміхається й киває головою.
— Це вже я можу назвати чимось. О, стривай. Ти станеш найрозумнішим хлопцем у своєму кварталі ще раніше, ніж ми з тобою закінчимо.
Чарлі червоніє від утіхи й такої похвали та такої уваги. Нечасто люди йому всміхаються й кажуть, що він зробив щось добре. І навіть страх перед машиною та перед ременями, якими він був прив’язаний до стола, почав розвіюватися.
— У всьому кварталі? Я стану навіть розумнішим, аніж Гаймі?
Ґваріно знову всміхається й киває головою.
— Розумнішим, аніж Гаймі.
Чарлі дивиться на машину з новим подивом і новою повагою. Ця машина зробить його розумнішим, аніж Гаймі, який живе через двоє дверей, вміє читати й писати і належить до бой-скаутів.
— Це ваша машина?
— Ще ні. Вона належить банкові. Але скоро вона стане моєю, і тоді я зможу робити розумними багато хлопців і дівчаток, таких, як ти. — Він поплескав Чарлі по голові й сказав: — Ти хлопець приємніший, аніж деякі з нормальних дітей, яких матері приводять сюди, сподіваючись, що я зможу перетворити їх на геніїв, піднявши їхній КІ.