— А вони можуть перетворитися на віслюків, якщо ви піднімете їхні очі. — Він притулив руки до обличчя, перевіряючи, чи машина не зробила нічого, аби підняти його очі. — Ви не зробите мене віслюком?
Ґваріно сміється дружнім сміхом і хапає Чарлі за плече.
— Ні, Чарлі. Тобі нема чого турбуватися. Лише маленьке віслюченя можна перетворити на віслюка. Ти залишишся таким, яким ти є тепер, — приємним хлопчиком. — Потім, дещо подумавши, він додає: — Звичайно ж, трохи розумнішим, аніж ти є тепер.
Він відчиняє двері й виводить Чарлі до батьків.
— Ось ваш син, люди. Він добре пройшов випробування. Чудовий хлопець. Я думаю, ми будемо добрими друзями, правда ж, Чарлі?
Чарлі киває головою. Він хоче, щоб доктор Ґваріно був йому другом, але його опановує жах, коли він бачить вираз на обличчі матері.
— Чарлі! Що ти натворив?
— Просто нещасливий випадок, місіс Гордон. Він був наляканий, бо вперше проходив таке випробування. Але я не став би звинувачувати його або карати. І ви цього не робіть. Я не хотів би, аби покарання він пов’язував із візитом до мене.
Але Роза Гордон була вкрай засоромлена.
— Це гидко. Я не знаю, що робити, докторе Ґваріно. Навіть удома він таке витворяє й іноді, коли до нас приходять гості. Мені дуже соромно, що з ним і тут таке сталося.
Вираз огиди на обличчі матері примушує Чарлі затремтіти. На короткий час він забув, який він поганий, як примушує він страждати батьків. Він не знає чому, але його жахає, коли вона каже, що він примушує її страждати, й коли вона репетує й кричить на нього, він упирається обличчям у стіну й тихо скиглить.
— Не сваріть його, місіс Гордон, і не турбуйтеся. Приводьте його до мене у вівторок і четвер щотижня в один і той самий час.
— Але чи справді це допоможе? — запитує Мат. — Десять доларів — це великі гроші для…
— Мате! — Моя мати хапає його за рукав. — Хіба в такий час можна про це говорити? Адже йдеться про твою плоть і кров, і, можливо, доктор Ґваріно зможе зробити його таким, як і інші діти, з Божою допомогою, а ти балакаєш про гроші!
Мат Гордон починає захищатися, але потім, поміркувавши, дістає гаман.
— Будь ласка… — зітхає Ґваріно, наче збентежений виглядом грошей.. — Мій помічник за переднім столом подбає про всі фінансові домовленості. Дякую.
Він напівуклоняється Розі, потискує руку Мата і плескає Чарлі по спині.
— Гарний хлопець. Дуже гарний.
Потім, усміхнувшись знову, він зникає за дверима свого внутрішнього кабінету.
Мати й батько Чарлі сперечалися протягом усієї дороги додому. Мат нарікав на те, що постачання перукарського обладнання віднедавна знизилося, і їхні заощадження швидко зменшуються. Роза скрипучим голосом заперечувала, що зробити Чарлі нормальним — це завдання, яке переважає своєю значущістю всі інші турботи.
Наляканий їхньою сваркою, Чарлі почав скиглити. Призвук гніву в їхніх голосах завдавав йому болю. Як тільки вони заходять до свого помешкання, він біжить у куток кухні, за дверима, й притискається лобом до кахляної стіни, тремтячи й стогнучи.
Вони не звертають на нього уваги. Вони забули про те, що його треба помити й перевдягти.
— Я не істерична. Мене лише нудить від твоєї звички нарікати весь час, коли я намагаюся щось зробити для нашого сина. Тобі до нього байдуже. Байдужісінько.
— Неправда! Але я розумію, що тут ми нічого не спроможні вдіяти. Якщо ти маєш таку дитину, як він, то це хрест, який ти повинен нести й любити його. Я спроможний терпіти його, але я не здатний терпіти твою дурість. Ти витратила більшу частину наших заощаджень на дурисвітів і шахраїв, гроші, які я міг би застосувати, щоб відкрити власний бізнес. Атож. Не дивися на мене так. Бо ті гроші, які ти викинула на те, чого не можна зробити, я міг би витратити на власну крамницю перукарського обладнання замість стовбичити по десять годин за прилавком. Замість надривати собі серце такою тяжкою працею, я мав би власний заклад із людьми, що працювали б на мене!
— Перестань горлати! Подивіться на нього, він боїться мене!
— Пішла ти до чортів. Тепер я знаю, хто придурок у цьому домі! Я! Бо зв’язався з тобою! — викрикнув він, гримнувши за собою дверима…
— Пробачте, що турбую вас сер, але ми приземляємося за кілька хвилин. Вам треба знову закріпити пояс безпеки… О, він на вас, сер. Ви не скидали його від самого Нью-Йорка. Майже дві години…
— Я забув про нього. Я не чіпатиму його, поки ми не сядемо. Він уже мене не турбує.
Тепер я бачу, звідки в мене ця незвичайна мотивація стати розумним, що спочатку так дивувала всіх. Із цим почуттям Роза Гордон жила день і ніч. Зі своїм страхом, своїм почуттям провини, своїм соромом, що Чарлі Гордон народився дебілом. Вона мріяла про те, що його можна вилікувати. Нагальне питання завжди її тривожило: чия це провина — її чи Мата? Лише після того, як Норма довела їй, що вона спроможна мати нормальних дітей, а я — просто нещасливий випадок, вона припинила спроби переробити мене. Але думаю, що я ніколи не перестав хотіти бути розумним хлопцем, яким вона прагнула мене бачити, щоб вона мене полюбила.