Чорт би його забрав. Він не розуміє, про що говорить. Висока хвиля обурення накотилася на мене. Я зачаровано дивився, як моя рука стала рухатися незалежно від моєї волі й відкрила засувку на клітці Елджернона. Коли я відчинив дверці, він підняв голову й подивився на мене. Потім обернувся, вискочив із клітки й побіг по довгому столу.
Спочатку він загубився на дамастовій скатерті, біла пляма на білому тлі, аж поки одна з жінок, які сиділи за столом, заверещала й підхопилася на ноги, відсунувши свого стільця. Біля неї перекинулося кілька глеків із водою, а тоді Берт закричав:
— Елджернон утік!
Елджернон стрибнув зі столу на платформу, а звідти на підлогу.
— Ловіть його! Ловіть! — хрипким голосом закричав Немур, а публіка, розділена своїми намірами, перетворилася на хащі рук і ніг. Кілька жінок (либонь, не причетних до експериментальних досліджень) спробували вилізти на нестійкі складані стільці, але інші, що погналися за Елджерноном, позбивали їх на підлогу.
— Зачиніть задні двері! — крикнув Берт, який знав, що в Елджернона вистачить розуму побігти в тому напрямку.
— Утікай! — почув я власний голос. — Біжи до бічних дверей!
— Він утік крізь бічні двері! — повідомив хтось.
— Ловіть його! Ловіть! — благав Немур.
Натовп ринув із великої зали в коридор. Елджернон мчав застеленим килимом вестибюлем, організувавши веселе полювання. Потім він шмигнув під столи у стилі Людовіка XIV, побіг навколо пальм у вазонах, угору сходами, завернув за кілька кутів, знову вибіг на сходи, але тепер побіг ними вниз, вибіг у головне фойє, приєднуючи до гонитви інших людей, яких він проминав. Дивлячись, як юрми людей гасають туди-сюди по фойє, ганяючись за білим мишем, розумнішим за багатьох із них, я пережив ні з чим не зрівнянну втіху, якої ще ніколи не переживав.
— Смійся, смійся! — пирхнув Немур, який налетів на мене. — Але якщо ми його не зловимо, то весь експеримент опиниться під загрозою.
Я підняв великого кошика зі сміттям, удаючи ніби шукаю під ним Елджернона.
— А ви знаєте, що припустилися помилки? — запитав я. — І, можливо, тепер не має значення, зловимо ми його чи ні?
Через секунду з півдесятка жінок із вереском вибігли з жіночої туалетної кімнати, притискаючи спідниці до ніг.
— Він там, — заволав хтось.
Але на мить натовп чоловіків нерішуче зупинився перед написом: кімната для леді. Я першим перетнув невидимий бар’єр і ввійшов у священні ворота.
Елджернон сидів на одному з умивальників, дивлячись на своє відображення в дзеркалі.
— Ходи сюди, — сказав я. — Ми вийдемо звідси разом.
Він дозволив мені взяти себе й покласти до кишені.
— Сиди там тихо, поки я тебе не випущу.
Інші чоловіки вдерлися крізь обертові двері — вигляд у них був винуватий, ніби вони сподівалися побачити цілий гурт верескливих голих жінок. Я вийшов, поки вони здійснювали пошук у кабінах, і почув голос Берта:
— У вентиляторі є дірка. Мабуть, він проскочив туди.
— З’ясуй, куди вона веде, — сказав Штраус.
— Збігай на другий поверх, — мовив Немур, махнувши Штраусу рукою. — А я спущуся в підвал.
Тут вони обидва вибігли з жіночої туалетної і сили пошуку розділилися. Я пішов за групою Штрауса на другий поверх, і вони спробували з’ясувати, куди веде вентилятор. Коли Штраус і Вайт, і з півдесятка інших чоловіків повернули праворуч у коридор В, я повернув ліворуч у коридор С, сів на ліфт і доїхав до своєї кімнати.
Я зачинив за собою двері й поляпав по кишені. Рожева мордочка з білим пушком виглянула назовні й розглянулася навкруги.
— Я лише спакую речі, — сказав я, — і ми заберемося звідси, лише я і ти, двійко створених у лабораторії геніїв.
Я попросив коридорного віднести мою сумку й магнітофон у таксі, яке чекало мене внизу, й вийшов через обертові двері з приятелем у кишені. Я мав квиток до Нью-Йорка, дійсний сюди й туди, треба було лише поставити дату.
Замість повернутися до своєї кімнати, я планував винайняти номер у готелі на одну або дві ночі. Я скористаюся ним як базою для операцій, поки знайду собі мебльовану квартиру десь у центрі міста. Я планував оселитися поблизу від Таймс-сквер.
Розповівши про це, я почувся трохи краще — навіть трохи дурним. Я не знаю, чому так розгнівався і що роблю в реактивному літаку, який летить до Нью-Йорка, з Елджерноном у коробці для черевиків під сидінням. Мені не слід панікувати. Помилка Немура не обов’язково означає щось серйозне. Просто не все так очевидно, як він вирішив. Але що ж мені робити?