20 червня
Можливо, мені треба було трохи зачекати, перш ніж піти побачитися з Матом; або взагалі не шукати з ним зустрічі. Не знаю. Бо все відбулося зовсім не так, як я сподівався. Знаючи, що Мат має перукарню десь у Бронксі, знайти його було неважко. Я пригадував, що він працював продавцем у крамниці постачання перукарських товарів у Нью-Йорку. Це привело мене до метро «Крамниця Постачання Перукарських Товарів», серед клієнтів якої була перукарня Гордона на Вентворт стріт у Бронксі.
Мат часто говорив про власну перукарню. Як він ненавидів роботу продавця! Які битви відбувалися між моїми батьками через це! Роза верещала, що робота продавця — це принаймні достойна професія, а дружиною перукаря вона ніколи не буде. А як Маргарет Пінні глузуватиме з «перукаревої жінки»! А Луїза Майнер, чий чоловік працював контролером у Компанії залагодження катастроф, як вона задере ніс!
Протягом тих років, коли він працював продавцем, ненавидячи кожен день цієї роботи (а надто після того, як побачив кінематографічну версію роману «Смерть продавця»), Мат мріяв, що одного дня стане сам собі господарем. Це, либонь, було в його свідомості у ті дні, коли він говорив про те, що має заощадити трохи грошей, і сам підстригав мене в підвалі. Він хвалився, що це була дуже добра стрижка, набагато краща, аніж мені зробили б у дешевій перукарні на Скейлз-авеню. Коли він сварився з Розою, то проклинав свою роботу продавця, і я захоплювався ним за це.
Я збуджено думав про свою зустріч із ним. Спогади про нього були теплі. Мат сприймав мене таким, яким я був. До народження Норми: суперечки, які точилися не про гроші або про те, щоб справити враження на сусідів, мали стосунок до мене — мовляв, мені треба дати спокій, а не вимагати від мене, щоб я поводився так само, як інші діти. Після появи Норми: що я мав право на власне життя, хоч і відрізнявся від інших дітей. Батько завжди мене захищав. Я не міг дочекатися, коли побачу вираз його обличчя. Він той, із ким я зможу поділитися багатьма своїми думками.
Вентворт стріт була невід’ємною частиною Бронкса. Більшість закладів і крамниць на цій вулиці мали у вікнах оголошення про оренду й удень були зачинені. Але напівдорозі від кварталу до автобусної зупинки була перукарня, вікна якої віддзеркалювали сонячне світло. Перукарня була порожня, там сидів лише перукар, що читав журнал на найближчому до вікна стільці. Коли він подивився на мене, я впізнав Мата — кремезного, з червоними щоками, трохи старшого й майже лисого, з пучками сивого волосся, що стриміли навколо його голови, але це досі був Мат. Побачивши мене у дверях, він відсунув журнал убік.
— Ви наступний у черзі.
Я вагався, й він мене не зрозумів.
— Зазвичай я не відчинений о цій годині, містере. Мав домовленість з одним зі своїх постійних клієнтів, але він не прийшов. Я вже зібрався зачинятись. На ваше щастя, я вирішив трохи посидіти, щоб відпочили ноги. У мене найкращі підстрижка й гоління в Бронксі.
Коли я дозволив затягти себе до перукарні, він заметушився навколо мене, дістаючи ножиці, гребінці й чистого рушника на шию.
— Усе санітарне, як ви можете бачити, чого я не можу сказати про ближні перукарні. Постригти й поголити?
Я вмостився на стільці. Неймовірно, що він мене не впізнав, тоді як я впізнав його з першого погляду. Я мусив би нагадати собі, що він не бачив мене понад п’ятнадцять років і що мій вигляд змінився навіть більше за останні кілька місяців. Він роздивлявся мене в дзеркалі тепер, коли затулив мені шию чистим рушником, і я побачив, що він спохмурнів, ніби щось слабко пригадуючи.
— Зробіть мені все, — сказав я, показуючи на список послуг у перукарні: «стрижка», «гоління», «шампунь», «крем від сонця»…
Його брови підскочили.
— Я збираюся зустрітися з кимось, кого довго не бачив, — пояснив я, — і хочу мати найкращий вигляд.
Мене опанував підсвідомий страх, коли я знову відчув, як він мене стриже. Коли згодом він став гострити бритву на поясі, цей звук примусив мене здригнутися. Я нахилив голову під легким натиском його руки й почув, як бритва ретельно обшкрябує мені шию. Я заплющив очі й чекав. Враження було таке, ніби я знову лежав на операційному столі.
М’яз на моїй шиї напружився й несподівано смикнувся. Бритва порізала мене трохи вище від Адамового яблука.
— Ой! — скрикнув він. — Боже… Сприйміть це спокійно. Ви смикнулися. Мені страшенно прикро.
Він побіг до вмивальника, щоб намочити рушник.