Ми знайшли Мінні на протилежному кінці лабіринту в клітці винагород. У неї витікала кров із рани на грудях, але вона була жива. Коли я просунув руку до клітки, щоб узяти її, прибіг Елджернон і кинувся на мене. Він ухопився зубами за мій рукав і висів на ньому, аж поки я його струсив.
Після цього він заспокоївся. Я спостерігав за ним протягом більш як години. Він здавався апатичним і спантеличеним, і, хоч він розв’язує нові проблеми, не вимагаючи за них винагороди, його дії справляють дивне враження. Замість обміркованого обережного бігу по коридорах лабіринту, його рухи здаються рвучкими й не підконтрольними. Він знову й знову повертається у свій куток надто швидко й гризе прути клітки. Його поведінка здається дивно неврівноваженою. Я вагаюся робити поквапні висновки. Причин може бути багато. Я вирішив віднести його назад, до лабораторії. Незалежно від того, повідомить мені фонд чи не повідомить про надання спеціального гранту, я відвідаю Немура завтра вранці.
Звіт 15, 12 липня
Немур, Штраус, Берт та кілька інших людей, що брали участь у проекті, чекали мене в кабінеті психології. Вони намагалися створити враження, ніби раді бачити мене, але я бачив, із якою тривогою Берт узяв Елджернона, коли я віддав його йому. Ніхто не сказав нічого, але я знав, що Немур нескоро простить мені спробу сконтактуватися з фондом над його головою. Але це було необхідно. Перш ніж повернутися до університету Бекмана, я мусив переконатися в тому, що вони дозволять мені розпочати незалежне вивчення теми. Надто багато часу буде втрачено, якщо я звітуватиму Немурові про все, що робитиму.
Його повідомили про рішення фонду, й мене прийняли в лабораторії формально й холодно. Немур подав мені руку, але усмішки на його обличчі не було.
— Чарлі, — сказав він, — ми всі раді, що ти повернувся і працюватимеш із нами. Джейсон телефонував мені й повідомив, що фонд залучив тебе до праці над проектом. Наш штат і наша лабораторія у твоєму розпорядженнні. Комп’ютерний центр запевнив, що твоя робота матиме пріоритет, — і, звичайно ж, якщо я зможу тобі в чомусь допомогти…
Він докладав усіх зусиль, щоб бути приязним, але я бачив із виразу його обличчя, що він налаштований скептично. Зрештою, хіба я мав якийсь досвід роботи в галузі експериментальної психології? Що я знаю про технічні засоби, які він винаходив і вдосконалював упродовж багатьох років? Проте, як я вже сказав, він намагався бути приязним і не квапитися з висновками. Більше нічого він не міг тепер зробити. Якщо мені не вдасться пояснити поведінку Елджернона, уся його робота накриється, але якщо я розв’яжу проблему, то й уся команда, що працює над проектом, підійметься зі мною.
Я увійшов до лабораторії, де Берт спостерігав за Елджерноном в одному з багатьох проблемних ящиків. Він зітхнув і похитав головою.
— Він багато чого забув. Більшість його складних реакцій, схоже, стерлися. Він розв’язує проблеми на набагато примітивнішому рівні, ніж я від нього сподівався.
— А в чому річ? — запитав я.
— Раніше він був спроможний розуміти прості моделі — наприклад, за цими дверима дороги нема; треба бігти через одні двері, або в кожні треті двері, або лише в червоні двері, або лише в зелені двері… Але тепер він уже тричі пробіг лабіринтом і щоразу припускався помилок.
— Можливо, це тому, що він давно не був у лабораторії?
— Можливо. Ми дозволимо йому знову звикнути до речей і подивимося, як він працюватиме завтра.
Я був у лабораторії багато разів раніше, але тепер мусив вивчити все, що вона могла запропонувати. Я мав запам’ятати за кілька днів процедури, що їх інші запам’ятовували протягом років. Берт і я згаяли чотири години, ходячи з однієї секції в іншу, поки я намагався ознайомитися з усією картиною. Коли ми уже все обійшли, я помітив двері, в які ми не заходили.
— Що там?
— Холодильник і спалювач. — Він відчинив двері й увімкнув світло. — Ми заморожуємо наші експонати, перш ніж спалюємо їх. Це допомагає знищити сморід, бо ми контролюємо розкладання матерії.
Він обернувся, щоб вийти, але я постояв там якусь мить.
— Тільки не Елджернон, — сказав я. — Послухай-но… якщо… Я маю на увазі, що не хочу, аби його вкинули сюди. Віддайте його мені. Я сам подбаю про нього.
Берт не засміявся. Він лише кивнув головою. Немур сказав йому, що від сьогодні я повинен мати все, чого забажаю.
Час був моїм бар’єром. Якщо я хочу знайти відповіді для себе, то повинен почати працювати негайно. Берт видав мені книжки, а Штраус і Немур — свої нотатки. Коли я вже наготувався йти, мені спала в голову дивна думка.