Я чекав якоїсь реакції, але він лише трохи змінив місце на своєму стільці.
— Ви не заснули? — запитав я.
— Я слухаю, Чарлі.
— Лише слухаєте? Ви ніколи не гніваєтесь?
— Чому ти хочеш, щоб я розгнівався на тебе?
Я зітхнув. Штраус сидів незворушний.
— Я хочу сказати вам дещо. Мені обридло й остогидло приходити сюди. Який мені сенс продовжувати свої терапевтичні сеанси? Ви знаєте так само добре, як і я, щó зі мною станеться.
— Але, я думав, ти не хочеш зупинитися, — сказав він. — Ти хочеш продовжувати, хіба ні?
— Це дурне. Марне витрачання мого часу й вашого.
Я лежав там у тьмяному світлі й дивився на зображення квадратів на стелі… звуконепроникні кахлі з тисячами крихітних дірочок, що всмоктували в себе кожне слово. Звук помирав живцем у маленьких дірочках на стелі.
Голова у мене стала якоюсь неймовірно легкою. Мозок був порожній, і це було незвично, бо під час терапевтичних сеансів я завжди добував із себе велику кількість матеріалу, про який було цікаво поговорити. Сновидіння… спогади… асоціації… проблеми… Але тепер я почувався ізольованим і порожнім.
Лише незворушний Штраус дихав позад мене.
— Я почуваю себе дивно, — сказав я.
— Ти хочеш поговорити про це?
О, який він розумний, який делікатний! Але я, якого біса я тут стовбичу, коли мої асоціації втягуються в маленькі дірки у стелі й у великі дірки мого терапевта?
— Я не певний, що хочу поговорити про це, — сказав я. — Я налаштований дуже до вас вороже.
І я розповів йому, про що думав.
Не бачачи його, я знав, що він киває про себе.
— Це важко пояснити, — сказав я. — Раніше таке почуття навідувало мене раз чи двічі, й відразу по тому я втрачав тяму. Дивовижна легкість… усе напружене… але моє тіло холодне й затерпле…
— Розповідай далі. — Його голос пролунав на межі збудження. — Що ще?
— Я не відчуваю більше свого тіла. Воно затерпло. Я маю відчуття, що Чарлі перебуває зовсім близько. Мої очі розплющені — переконаний, що це так. Я не помиляюся?
— Так, вони широко розплющені.
— І я бачу блакитне сяйво, що променіє зі стін, і бачу, як стеля скручується в мерехтливий м’яч. Тепер вона підвішена в повітрі. Світло… воно тисне мені на очі… пробивається в мій мозок… Усе в кімнаті розжеврілося до червоного… Мені здається, я пливу… чи радше збільшуюся й зменшуюся… а проте мені не треба дивитися вниз, аби я зрозумів, що моє тіло досі лежить тут на кушетці… Це галюцинація?
— Чарлі, з тобою все гаразд?
Чи не це описують у своїх творах містики?
Я чую його голос, але не хочу відповідати йому. Мене дратує, що він тут. Мені треба не помічати його. Бути пасивним і дозволяти цьому — хоч би що це було — наповнювати мене світлом і всмоктувати в себе.
— Що ти бачиш, Чарлі? Що з тобою?
Я лечу наче листок, піднятий потоком теплого повітря. Атоми мого тіла дедалі швидше розлітаються в різні боки. Я стаю легшим, менш стиснутим… і ширшим… ширшим, аж поки вибухаю й лечу до сонця. Я універсум, що розширюється й випливає вгору в мовчазному морі. Спочатку маленький, обмежений своїм тілом, кімнатою, будинком, містом, країною, аж поки я розумію, що коли подивлюся вниз, то побачу, як моя тінь накриває землю.
Я — легкий і нечутливий. Стаю дедалі більшим і лечу крізь час і простір.
А потім, коли я знаю, що зараз проб’ю кору існування, як летюча риба, що вистрибує над поверхнею моря, відчуваю, як мене хтось потяг донизу.
Це роздратувало мене. Я хочу його струсити. На межі злиття зі Всесвітом я чую шепіт навколо гребенів свідомості. І цей слабкий ривок утримує мене біля скінченного і смертного світу внизу.
Поступово, коли хвиля спадає, мій розтягнутий дух знову зменшується до земних вимірів, не самохіть, бо я волів би втратити себе, але мене стягують донизу, знову до себе, у себе, й таким чином я знову опиняюся на своїй кушетці, прилаштовуючи пальці своєї свідомості в рукавичках моєї плоті. І я знаю, що зможу ворухнути пальцем або кліпнути оком — якщо мені так захочеться. Але я не хочу рухатися. Я не стану рухатися!
Я чекаю й залишаюся нерухомим, пасивним, хоч би що там означав цей досвід. Чарлі не хоче, щоб я проколов верхній шар свого розуму. Чарлі не хоче знати, що лежить навколо. Чи не боїться він побачити Бога?