Урешті восени 1949 року родина Цісиків виїхали до США, де оселились у Нью-Йорку. На хліб насущний Володимир Цісик заробляє, працюючи на одному з підприємств. 4 квітня 1953 року сім’я поповнюється ще однією донькою — Квітославою-Орисею, відомою в Америці як Кейсі, а в Україні — як Квітка Цісик.
У 1955 року Іванна та Володимир Цісики отримують громадянство США. Але В. Цісик не мислить себе без скрипки, музики. Він не стоїть осторонь мистецького життя своїх земляків, що опинились на чужині, американській землі, яка їх прихистила і стане для них та їхніх нащадків другою батьківщиною, більш турботливою та люблячою, ніж власна. Уже в листопаді 1949 року його ім’я зустрічається серед учасників святкових заходів. Згодом він постійно влаштовуватиме сольні концерти-звіти, в яких репрезентуватиме поруч із відомою класикою скрипкової літератури, творчість композиторів української діаспори. В багатому репертуарі В. Цісика була музика, починаючи від Й. С. Баха і Дж. Тартіні, і до сучасної, і він увесь час працював над його поповненням. Митець був першим виконавцем багатьох творів композиторів діаспори: «Станци» і «Поеми» В. Грудина, «Елегії» й сюїти «З далекого світу чудес» М. Фоменка, «Інтради й фантазії» А. Рудницького та ін. Композитор Микола Фоменко зазначив, що В. Цісик — «постійний (і може одинокий в Нью-Йорку) пропаґатор нових скрипкових творів українських композиторів». На сцені його музичними партнерами були відомі українські піаністи Р. Савицький, В. Кіпа, Д. Гординська-Каранович, Є. Чапельська, а коли підросла і вивчилася донька Марія, то стала незмінним батьковим концертмейстером. Часто В. Цісик виступав у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка, до правління якого входив від часу прибуття до США. Там відбувалися й концерти його найталановитіших учнів, і доньки Марії. Широкий резонанс отримав концертний цикл «Вечори сонат», які провів клуб у 1954 р. і в якому взяв участь і В. Цісик. Грав скрипаль і у складі тріо та квартету. Так, в Академії пам’яті М. Грушевського, що відбулася 12 грудня 1959 р., він виступив і сольно (Соната ор. 18 В. Косенка, Andante Г. Жуковського, «Українська рапсодія» М. Лисенка), і в ансамблі — в Тріо e-moll Н. Нижанківського (партія фортеп’яно — Д. Гординська-Каранович, віолончелі — Д. Вандерсол). Збір коштів від концерту пішов на видання збірника, присвяченого видатному історику. 31 січня 1965 року В. Цісик взяв участь у святковій академії до Дня соборності України (Нью-Йорк) у складі струнного квартету (І скрипка), партію віолончелі в якому виконав його брат Зенон.
Не менш плідною була педагогічна діяльність В. Цісика. В кінці 1949 р. він відкриває у Нью-Йорку приватну школу скрипкової гри, в 1952 р. стає співзасновником Українського Музичного Інституту (УМІ) в Нью-Йорку та Нью-Йорку, якому віддав більше 15 років своєї праці в якості вчителя, а в Нью-Йорку — директором. В УМІ музикант викладав скрипку і альт, вів клас камерного ансамблю та створив струнний ансамбль («скрипковий оркестр»), який нараховував 30—40 скрипалів. Інститут часто влаштовував концерти своїх вчителів, у яких митець активно виступав: 27 березня 1955 р. він взяв участь у концерті УМІ в Нью-Йорку, в 1957—58 навчальному році — у серії абонементних концертів у Нью-Йорку та Філадельфії. У 1958 році на Фестивалі молоді у Нью-Йорку він здобув перехідний кубок Українського Народного Союзу. Його популярність була настільки велика, що за його зразком в інших філіях інституту по різних містах утворювалися подібні ансамблі. Для свого ансамблю Володимир робив переклади різних частини симфоній, сюїт та окремих п’єс, а також писав власні композиції в характері попурі. 5 червня 1960 р. в Таун Голл (Нью-Йорк) відбувся концерт найкращих учнів американських музичних закладів та УМІ. Кожен вчитель міг виставити на сцену тільки один твір, однак для В. Цісика був зроблений виняток: він отримав право на два номери. Це були виступи дуже талановитого 13-річного скрипаля його класу — Юрія Вожаківського та струнного ансамблю. В рецензії на концерт його було відзначено як найкращого соліста концерту, оцінили надзвичайну дисципліну, чисту інтонацію, молодечий ентузіазм ансамблістів, заслуги В. Цісика як їхнього викладача та диригента і майстерність акомпаніатора Марії Цісик. Ансамбль виконав симфонію «Юпітер» Моцарта та «Українську фантазію» М. Фоменка.
У 1960-х роках Квітка вивчала гру на скрипці у батька і подавала надії як перспективна скрипалька.