Очоливши на початку 1960-х років УМІ в Нью-Йорку, В. Цісик сумлінно виконує нові обов’язки. Намагаючись привернути до УМІ якомога більше молоді, він активно висвітлює музичне життя і здобутки інституту в пресі, публікуючи розгорнуті звіти про діяльність закладу, інформуючи громадськість про досягнення успішних учнів. Так, у одній із своїх статей 1962 року він писав: «Треба шукати способів, щоб молодь, яка вже вчиться, не втратила заінтересування, щоб наука не була чисто формальністю, але при помочі різних стимулів, як, напр.: часті виступи, спільне музикування, конкурси, спеціальні курси музичного виховання для молодших, для старших — слухання творів наших і чужих композиторів з відповідними поясненнями і т. п., розбуджувала все наново якнайкращі інстинкти молодої душі і розуміння тої величі і краси, що криється в музиці». Також він підкреслював, що участь учнів у концертах і академіях сприятиме виробленню в них «почуття обов’язку громадської праці» і популяризуватиме УМІ серед української громадськості у діаспорі. Наголошуючи на величезній ролі Музичного Інституту у вихованні дітей і молоді, В. Цісик у іншій статті про УМІ писав, що громадськість обов’язково повинна підтримувати молодих музикантів: «Молоді люди мусять відчути, що їх праця і талант є потрібні, що ними цікавиться ціла суспільність. Скільки було талановитих студентів, що, здобувшися на таке велике досягнення в музичній професії, як самостійний речиталь, розчаровані, зрезиґновані з дальшої праці. Чому? Хоч були оголошення в пресі, хоч розіслано запрошення, хоч ім’я дебютанта було знане з виступів на академіях чи інших імпрезах, на залі було 10—20 осіб. А скільки речиталів молодих і завзятих музик, що не так легко знеохочуються, світять пусткою? Це морально нищить і поступово забиває всяку охоту до дальшої праці не тільки в них самих, але також у їх молодших товаришів, що бачать в тім доказ безцінности дальшої праці». Тому залучення українських дітей до світу музики, прищеплення любові до рідної української культури, тут на чужині, стало найважливішою справою в житті В. Цісика, на яку не шкодував ні часу, ні себе. Він готував з дітьми музичні вистави, організовував їхнє дозвілля, заохочував до музикування, співу в хорі (він і сам керував дитячим хором УМІ в Нью-Йорку, який виступав із «скрипковим оркестром») та вокальних ансамблях, власної творчості. Він часто виступав у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка, до правління якого входив від часу прибуття до США. Там відбувалися й концерти його найталановитіших учнів і доньки Марії. На виступи Володимира Цісика постійно відгукувалась українська емігрантська преса. «Кожний його концерт дає нам уявлення про рух вперед на шляху розв’язування складних проблем артистичного виконання музичних творів» (газета «Свобода» за 1953 рік) або «В. Цісик показав дальші удосконалення в ділянці технічної віртуозності. Його тон відзначається більшою сонорністю та виразовістю емоційного насичення» (газета «Свобода» за 1957 рік). «Володимир Цісик, пропаґатор української скрипкової музики, грав технічно трудні твори В. Грудина свобідно, повним тоном із розмахом» (газета «Свобода» за 1964 рік).
У лютому 1959 р. з вихованцями філії УМІ в місті Ньюарку (штат Нью-Джерсі) підготував музичну виставу за казкою Б. Лепкого «Ксеня і 12 місяців»; на святі М. Лисенка в 1963 р. (УМІ у Нью-Йорку) був музичним керівником і диригентом вистави «Коза-Дереза», в якій роль Лисички виконала дев’ятирічна Квітка (п’єса мала такий успіх, що була повторена через якийсь час у «Вечорі, присвяченому українським дітям»; тут глядачі побачили ще й інсценізацію «Лиса Микити» І. Франка (режисер — О. Добровольська) і послухали народні пісні у виконанні дитячого хору УМІ в супроводі оркестру під керівництвом В. Цісика); 23 лютого 1964 р. УМІ і Студія мистецького слова О. Добровольської поставили казку «Метелик» Н. Забіли (Нью-Йорк), в якій взяли участь хор і оркестр під керівництвом В. Цісика; 4 лютого 1965 р. струнний оркестр В. Цісика відкрив постановку опери-казки «Чарівний перстень» І. Недільського (УМІ в Нью-Йорку); 1 травня 1966 р. оркестр під егідою митця виступив перед початком дитячої музичної вистави З. Лиська «Золоте весілля» (Нью-Йорк). З 1967 р. активізує свою діяльність Українська музична школа В. Цісика, де разом з ним працювала його донька Марія. Разом з батьком, крім традиційних пописів учнів для широкої громадськості, почали влаштовувати тематичні музичні вечори, які знайомили слухачів з мистецтвом різних епох. Один із них відбувся у Нью-Йорку 7 червня 1968 року. Він був присвяченій старим класикам Баху, Генделю, Вівальді, Глюку та іншим композиторам у виконанні учнівських тріо, квартетів та струнного оркестру під орудою В. Цісика. Вела концерт і давала пояснення Марія Цісик, яка на той час була викладачем відомого Джуліярд-коледжу. Визначною подією у музичному житті діаспори стало виконання В. Цісиком та його доньками подвійного Скрипкового концерту Й. С. Бахау Скрентоні 25 лютого 1970 року, якому було присвячено статтю «Мабуть, немає кінця талантам в родині Цісиків» (газета «Свобода», за 1970 рік). Концерти Володимира Цісика завжди були благодійними, найчастіше кошти від них ішли на підтримку культурних проектів української діаспори. Виступи митця постійно висвітлювалися в пресі.