Володимир Цісик — активний учасник і громадського життя української діаспори. Він входив до Українського Народного Союзу (УНС), Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Америці, був секретарем, а також заступником голови товариства «Вільна Україна», ініціював створення і став головою Української будівельної корпорації «УКРА», яка будувала дешеве і добротне житло для американських українців на пільгових кредитних умовах. У 1962 р. його обрали одним із інспекторів у керівництві Комітету Об’єднаних Американсько-Українських Організацій у Нью-Йорку, а 1969 року — був обраний головою Контрольного комітету товариства «Культура». Володимира Цісика хвилювало й питання об’єднання українських професійних музикантів Америки у єдину організацію, діяльність якої забезпечила б більш повний і цілеспрямований розвиток українського музичного життя, плекання молодих талантів. «Ми — композитори, музикологи, виконавці, майже всі поволі і невідкладно поринаємо в стоячій воді заробіткового педагогічного звання. Яка б не була важна справа виховання нового покоління і передання їм наших ідей, ми ніколи не повинні забувати, що ми передусім музики-мистці. Коли ми остаточно перестанемо ними бути, ми не будемо мати що передати цьому поколінню. З висохлого джерела води не набереш! Крайній час нам взятися за це діло, а тоді може і взагалі музичне життя оживе і набере іншої перспективи» — писав В. Цісик в одній із своїх статей.
У 1961 та 1962 рр. Володимир Цісик був артистичним керівником «Союзівки» — українського культурно-відпочинкового комплексу біля м. Керґонксона, штат Нью-Йорк, а його дружина Іванна — Ася Цісик — директором дитячих відпочинкових таборів. У 1961 році під його керівництвом були проведені три великі музичні акції: свято св. Володимира, Свято молодих талантів і Шевченківська академія. Скрипаль не лише був організатором концертів, але й брав у них участь як виконавець та диригент жіночого хору «Веселка». Цей колектив був заснований митцем для супроводу Служби Божої, яку на Союзівці відправляв її парох о. Любомир Гузар. Хористи вивчили, за власною ініціативою, крім церковних піснеспівів, низку обробок українських народних пісень, з якими виступали на святах. Особливо сподобалася слухачам у виконанні тріо найкращих хористок «Пісня про рушник» А. Малишка та П. Майбороди, яку для жіночого ансамблю аранжував В. Цісик. Концертмейстером на всіх концертах була Марія Цісик, яка мала й сольні виступи. В липні 1962 р. В. Цісик з успіхом виступив на Союзівському вечорі «Синя чічка» пам’яті М. Гайворонського, виконавши твори Фоменка, Мусоргського, Брамса, Дворжака та інших композиторів, в серпні 1962 р. організував концерт молодих талантів, на якому співав створений ним дівочий вокальний квартет (Цісик зробив для нього переклади популярних пісень). Мистецьку роботу Володимир продовжив восени цього ж 1962 року, керуючи Союзівським хором і вже згаданим квартетом.
Два останні роки життя (1970—1971 рр.) Володимир Цісик працював учителем музики в «Marywood College» у Скрентоні, штат Пенсильванія. Крім педагогічної роботи, яка займала багато часу, він активно концертує. В його репертуарі скрипкова класика та пропаганда творчості композиторів української діаспори. Грав Володимир Цісик і в складі тріо та квартету. Був концертмейстером симфонічного оркестру музичного товариства в Квінзі, де тоді мешкала родина. У багатому репертуарі В. Цісика були твори різних композиторів, починаючи від Й. С. Баха і Дж. Тартіні і до сучасних, і він увесь час працював над його поповненням. Митець був першим виконавцем багатьох творів композиторів діаспори: «Станци» і «Поеми» В. Грудина, «Елегії» й сюїти «З далекого світу чудес» М. Фоменка, «Інтради й фантазії» А. Рудницького та ін.
Володимир Цісик був надзвичайно скромною людиною, не любив хвалитися, афішувати своєї праці, особливо ж — здобутків. Толерантний, виважений, лагідний, товариський, відкритий, доброзичливий, завжди готовий допомогти, розрадити і заохотити.