11 червня 1983 року Квітка Цісик та Едвард Ракович підтвердили вірність своєму коханню перед Всевишнім, ставши подружжям. Саме Еду пощастило стати батьком їхнього первістка. У 1991 році Квітка подарувала сина Едварда-Володимира. Перша складова імені — на честь чоловіка, батька дитини, а друга — на честь покійного дідуся Володимира, який вірив у зорю своєї доньки, але так і не став свідком її слави. «Вона вже в нього вкладала стільки ніжності і душі, скільки їй відміряв Бог. Хлопчику було сім років, коли Квітка відійшла від нього», — розповідає Марта Качмар-Цісик. Квітка, люблячи сина, називала «Едьо». Згодом він теж стане музикантом, гратиме на фортепіяно і вступить до музичного коледжу.
Квітка Цісик як людина — це ще один її феномен. У повсякденному житті вона — симпатична молода, тендітна жінка, невеликого зросту, ніс гостренький, з горбинкою. Завжди елегантна. Костюми носила стриманого кольору. Вона була справжньою американкою, в сім’ї якої сповідувався американський стиль життя. Шалений і прагматичний. Без такого підходу до справи неможливо мати серйозного бізнесу. «...Мене інколи можуть серед ночі викликати в студію. Або дати часу рівно стільки, щоб доїхати у призначене місце» (з інтерв’ю О. Горностаю). «Квітка була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира... Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент — ця українська ментальність — у неї зберігся... Вона була весела. Відчувалося, що могла при нагоді вставити добрячу шпильку. Жива і жвава. Маленька на зріст і дуже така рухлива, мов вивірка... Відчувалося, що до всього ставилася відповідально. Без цих, знаєте, екзальтацій» (з інтерв’ю О. Горностай). «Квітка була доброзичливою, щирою, делікатною та скромною людиною. А всю її сутність, її глибину як особистості чути в її піснях» (Кирило Стеценко). «Вона була спортивною, мобільною. Уміла використовувати кожну вільну хвилину» (з інтерв’ю двоюрідної сестри Х. Лев Уляні Глібчук). Вона мала все. Минулися часи, коли мусила рахувати кожну копійку, випрошувати в різних благочинних організацій гроші на навчання. Зі своїм другим чоловіком вона жила в одному з найдорожчих районів Нью-Йорка — Централ Парк. «Це були величезні апартаменти біля Централпарку — найдорожчого району Нью-Йорка. Посеред вітальні стояв рояль. Кімната з вікнами на всю стіну залита світлом. Чотири десятки гостей — в основному, американці — продюсери, музиканти» (зі спогадів вокаліста і клавішника гурту «Фата Моргана» Олексія Керекеші). Мала коня Меркурія, виїжджала на ньому на довгі прогулянки за містом. Любила ранки і ранкову свіжість. Мала ще пса породи чау-чау, якого назвала Медьо, бо так називався пес, як казала бабця Софія, її тата Василя Нагірного в Рудному. «Вона цінувала гарні речі. Все її помешкання було вмебльоване у дусі тридцятих — вона любила цей стиль. А з прикрас носила тільки діамантовий перстень (також у дусі тридцятих), який подарував чоловік Едвард...». Її інтереси дуже різноманітні: від захоплення музикою, живописом до кінної їзди верхом. «Я люблю слухати музику: джаз, рок, паб, класичну музику. Тому я маю багато кумирів. Як я була маленькою, то любила дуже Джуді Коллінз, я її слухала і Джонні Мітчелл. Вони тепер не є аж такі знані, але в той час були. Дуже люблю джазову музику. Морін Маґаван має чудовий голос, чудово співає, має чудову техніку. Вона є паб-співачкою. З класичного боку, бо я вчилася, брала лекції співу, то була така Джон Седерлінг і Беверлі Сіллз. Мені дуже подобається, як вони співали. Я є дуже зацікавлена в Мадонні, вона є цікава особа, вона не є знаменита співачка, але є знаменита бізнесвумен. Вона так вміє себе продати! Тут в Америці дуже важливим є маркетинг. І вона є сильна в цій ділянці. Вона — талант і феноменальна енергія» (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.). «...Вона дуже тонко відчувала мистецтво. Коли 1995 року я збиралася в Україну, Квітка мене просила привезти роботи українських художників. Їй хотілося підтримати українське мистецтво... А ще Квітка дуже любила коней. Як тільки закінчувалася робота у студії, вона сідала у спортивне авто і їхала до свого заміського будиночка. Там подружжя тримало коней...» (з інтерв’ю двоюрідної сестри Х. Лев Уляні Глібчук). Весь вільний час вона присвячувала родині, а працювати доводилось з 9 ранку до 3 години ночі. Навіть після народження сина, Едварда-Володимира, вона приїжджала у студію — з місячним немовлям на руках. «У неї були близькі друзі, але вона віддавала себе родині. Спілкувалася із сестрами, племінницями», — розповідає двоюрідна сестра Христина Лев. Подружжя мало власну студію звукозапису, на якій записували пісні таких зірок першої величини, як Мадонна, Джордж Бенсон. Але вона не любила публічності. «Всі хотіли, щоб вона виступала на різних святах, зустрічах, ювілеях, хотіли залучити її до своєї справи. А їй було легше відмовити всім, аніж казати одному «так», а другому «ні»», — зазначає двоюрідна сестра Христина Лев.