Квітка кохання

Любов спокуслива. Вона за смерть сильніша.
Хто волю взнав, не буде той рабом,
Хай грім гримить, хай навіть бомби рвуться,
А побіжиш до милої бігом.
І не людям судить про нашу радість, муки,
Бог кожному із нас свої дав почуття,
Тож кожний хай і береже те свято,
Щоб потім у житті не знати каяття.
23.5.1976 р.

КРАСА ЗНИКАЄ
Він ледве-ледве шкандибає,
А фей і досі ще шукає.
5.3.2009 р.

ПОЕТУ ПРО ХЛІБ
Або:
МОГУТНЯ СИЛА
Миколі Подоляну
Я вирощую хліб – оцю силу могутню –
Для людей, для життя.
В хлібі бачу я посмішку милої,
В хлібі бачу дитя,
Яке радо метляє ручатами,
Яке проситься жить,
В хлібі бачу я посмішку матері,
В хлібі бачу, як сталь кипить.
В хлібі бачу я руки лагідні
Ті, що ніжать нас по ночах,
В хлібі бачу веселки я радужні,
Що п’ють воду в ставках.
Хліб – це моя Україна,
Це мир, добро,
В хлібі я бачу атоми,
Але не бачу зло.
То ж чи можна про хліб наш насущний
Таким черствим писати пером?
Я завжди, як прихожу на поле,
Полю житньому б’ю чолом.
8.6.1976 р.

ДЕ ТИ БУВ?
Для мене ти – не КПРС,
Ти просто – підла шкура,
Не будував ти Дніпрогес,
Не підкоряв Амура.
Хоч ти член партії, прости,
Що гріх беру на душу,
А де, скажи, був, друже, ти,
Коли пиляли груші?
Як варвар церкви розбивав,
Трощив культуру предків,
Як гіцель той хрести ламав,
Чому ж тоді ти дрефив?
11.6.1976 р.

НА КНИГУ ВІРШІВ МИКОЛИ ПОДОЛЯНА
«Жовтневий засів». Коментарії
«Ми ходу несхибну п’ятирічну
Переносимо у вись космічну».
Ми щасливі, що в сім’ї єдиній,
Як не буде хліба, будуть – дині,
А як схоче хто хліба чи м’яса,
Глянь, яка гарна до Місяця траса.
Скоро «Космос» буде дев’ятсотий,
Радуйтесь, селяни і робочі.
Жайворона я співаю й досі,
А й не знаю, що його нема,
Бо забувсь спитати в тьоті Фросі,
Що нам агрохімія дала.
Хороше живеться у Карпатах,
Бо там вічно пахне, рута-м’ята,
Бо дівки там гарні і патлаті,
Але хлопці всі чомусь рогаті.
26.5.1976 р.

НА ПЕРШИХ ДЕСЯТЬ ВІРШІВ:
– Хвалив царя, хвалив і Йоську,
І оди буду всім писати.
А хто більш кине у авоську,
Тому й пісні буду складати.
Я – комуніст.
«Мене відрядили в поети,
Вам кельму вручили, вам плуг.»
Якби будував я, поете,
Як ти пишеш вірші про плуг,
То зразу б гукав мене: – Де ти?
І з дому тікав би на луг.
Якби я зліпив так будівлю,
Як вмієш ліпить ти вірші,
Давно б по копійці збирали
На спомин моєї душі.
26.5.1976 р.

ПОЕТОВІ ПРО ХЛІБ
На вірш Миколи Подоляна
«Складаю вам шану, поля».
Якби всі ті, що люблять хліб,
Та так його ростили,
То колосками б землю всю
Робочі руки вкрили.
А тим папером з словом «хліб»,
Де так його шанують,
Можна всю Землю завернуть
І іншу ще якуюсь.
Але від гарних слів і фраз
Ще не росло нічого,
Тому подумай кожен раз,
Ти пишеш вірш для чого?
То не поет, що вже навчивсь
Гарненько римувати,
Потрібно й душу ще ту знать,
Що люди хочуть знати.
Треба самому все відчуть,
Повести і розважить,
Якщо поетом хочеш буть –
Поїдь на БАМ, КАМАЗ ти.
І порівняння не лови,
Задерши ніс до неба,
А в мозолях своїх знайди
Для вірша те, що треба.
А то за образом летиш,
Й так часто не до діла,
А там, де віршик без думок,–
То, як душа без тіла.
То ж краще не пиши про хліб,
Який зі столу знаєш,
А то, здається, що той хліб
Зовсім не поважаєш.
Любить хліб і мій сусід,
І моя сусідка,
Та від ніжності тієї
Як з гівна – повітка.
6.6.1976 р.

НА КНИГУ ПОДОЛЯНА
Вірш: Я бачу домен блиск багряний.
«Удари молота стального
Здаються піснею мені.»
Коли тріщить, гуркоче трактор,
Мені здається, то – вона,
Моя любов, моя кохана
Для мене пісеньку співа.
Та хай би той трактор, мій друже,
Над вухом продиркав хоч день,