Квітка кохання

Тоді б ти, можливо, ту прозу
Не сплутав би з кров’ю пісень.
А стать в стороні і послухать,
То це, як чужу покохать,
Яка із свого вийме душу,
З чужим стане Янгола грать.
«Мене заводів пісня кличе»
Писали всі про серп і молот,
І я ще трохи напишу,
А як не хватить гонорару,
То може хоч дадуть борщу.
Вірш « Сонце».
«Це сонце землю брало на руки
Як мати свіжу бере хлібину.»
– Кому такий потрібний образ?
На вірш «Вітер»
Я переллю з пустого у порожнє,
Нащо мені вже треба висота?
Як я і так стою вже комуністом
Й куди не піду – в мене скрізь рука.
Про те, що бачу, не пишу навмисно,
Навіщо? Якщо знають всі і так,
І хоч я ще недавно комуністом,
Але уже я, хлопці, – не простак.
26.5.1976 р.

Я – КОМУНІСТ
Я одержав Планету, зранену бомбами,
Тифом звалену, ледве живу,
Яку воші, неначе вовчиці,
Догризали, як власність свою.
Я одержав Планету змучену, зганьблену,
І все ж не повісив ніс.
Хто ж підняв її на вершину могутності?
Я – комуніст.
Як Планета вмирала від голоду,
А вороги об’явили піст,
Хто рятував тоді землю знедолену,
І піднявся на повний зріст?
Як фашистський дикун сатаніючи,
Землю став гризти мою,
Хто дорогу йому заступив, замерзаючи,
В тяжкім нерівнім бою?
Люди! Не бійтесь чуми водородної,
Хай хто увімкне той твіст,
Знайте, що Ленін в сімнадцятім, в Смольному
Мені доручив врятувати світ.
Будьте спокійними, люди,
Я – комуніст!
Бо навіть ті, які впали скелети,
Ніби привиди й страхи землі,
Всі як один піднялись, як багнети,
І пішли врозумлять королів.
9.6.1976 р.

КОЛИ КОХАНОЇ НЕМАЄ. .
Дівочий голос серце крає
Й хватає душу за живе,
Коли коханої немає,
А хтось по вулиці іде.
Журба моя, нестерпна муко,
Моя любов, і мій ти біль,
Навіщо робиш ти розлуку
І сиплеш знов на рану сіль?
Я все життя тебе чекаю,
Я все життя тебе люблю,
Хоч день прийдешній догорає,
А я тебе ще й досі жду.
5.6.1976 р.

«СОНЦЕ ПЛАНЕТИ»
Я не хочу писать про партію,
Аби пообідать хто дав,
А сьогодні пишу про партію,
Бо з нею я радість взнав.
Я не стану писати багато,
Це ясно і так давно,
Що партія з ленінським гартом –
То – «наше вікно»,
То наша жива реальність
І горе Радянських людей,
Яких все життя «годували»
Символом світлих ідей.
Це – парки й нові заводи,
Лікарні, дитячі садки.
Нас вчили, що партія – це символ свободи,
Це Сонце Планети, а хто ж тоді ми?
Іншого писати ми не мали права,
Щоб у наших горах не була облава.
9.6.1976 р.

ВСЕ ПО БАКСУ
Новий руський в ресторані
В бармена питає:
– Скільки коштує шампанське,
Що вогнями грає?
– Один бакс, –відповідає.
– А «Вінстон», цигарки?
– І цигарки – один бакс,
І з ведмедя шкварки.
– А чому таке дешеве? –
Знов руський питає.
– Ген, бачите, там будинок
З яру виглядає.
Ото, поки мою жінку
Там директор жарить,
То спішу його багатство
Хутко розбазарить...
31.1.2003 р.

ВОВОЧКА І ТАТУСЬ
Після лекції із школи
По Закону Божому,
Прибіг Вовочка додому,
Мов неповний розуму.
– Ти чого? – до Вови татко
І махає різкою.
– Тепер я, татусю, знаю,
Як розжитись жінкою.
– Ну і як же? – у Вовочки
Запитав Абама.
– Треба нам знайти спочатку
У селі Адама.
– А навіщо? – У синочка
Знов пита Абама.
– Щоб відрізать, як він ляже,
Взять ребро в Адама.
– То колись було так, синку,
Зараз іншим методом…
Треба, щоб до татка мамка
Повернулась –
Задом або передом.
24.1.2003 р.

БОГ І ПРИСЛУГА
Розгнівився Бог на небі
На свою прислугу,
Що та ледве не до ранку
Дудлила сивуху.
І пустив по ній громами
За те, що заснула,
Ну а крани сантехнічні
Перекрить забула.
І вода із ванн небесних
Так на землю лилась,
Що всю землю з краю в край
Ледве не залила.
А тому вже другий місяць
Ні пройти, ні стати,