Квітка кохання

РЕАКЦІЯ НАСТУПАЄ
Присвячую Дмитру Павличку
І знов реакція витає,
Не спить вона і не дрімає
І кожен день те тільки й робить
Що з чесних душ очей не зводить.
І тільки думає про те,
Кому б іще нам’яти боки,
Або розквасити лице.
Тож і ярлик спішать вчепить,
Що вас давно пора вже вбить.
Кого – в дурдом, кому – дать морфій,
Кому – дорожну катастрофу.
Отож, над тим свій розум сушить,
Щоб кожного із нас огудить,
Бо той не так, як треба, дише,
А той не те, що треба, пише,
А той відкрито заявляє,
Що владу він не поважає.
То де ж ще є така держава,
Щоб все життя людей лякала,
Творила явний геноцид,
Та ще й наказувала: «Цить?!»
А тих, що страху в нас не мали,
Тих – за Урал, щоб не мішали.
Тому оті то бегемоти
Весь час й вигадують підлоти,
Нові катівні і притони,
Аби тремтіли міліони.
Така вона – КПРС!
Ну, чим різниться від СС?
26.12.1990 р.

НАД РІКОЮ
Пливуть хмарки над рікою
По вершках плакучих верб,
І несуть вони з собою
Жовто-синій наший герб.
8.6.1978 р.

БАРАБАН
Наводнили вірш водою,
Що не треба й водопою,
Думку стисли, як кота,
І волають: – О, краса!
Скільки ж можна цею грою
Хизуватись над собою,
І давать таку «нагрузку»,
Щоб аж ноги в попу грузли?
Перше, ніж кричать «Ура!»,
Йдіть скупніться до Дніпра,
Охолоньте ви злегенька
Й почитайте Симоненка.
Дайте серцю відпочить.
Скільки ж можна ЇМ служить?
І розслабте, люди, вуші,
Пожалійте свої душі!
Дайте розуму спочить,
Щоб він міг ще вам служить,
Й пам’ятайте про свій рід!
Чи приматом бути слід?
Чи пригоже так людині
Плазувать і гнути спину?
Бо, дивись, якогось дня,
З тебе зроблять ще й коня,
І щоб зовсім ти не спав
Запряжуть, щоб плуг тягав.
А коли помреш, «болван»,
З шкіри зроблять барабан.
2.8.1986 р.

ЙДЕ ДІВЧА
Йде дівча, бува, навпроти,
Що очей не відірвать,
Хочеш його привітати,
Щось в ту мить йому сказать,
А язик, мов задубіє,
Що не можеш рот рознять,
Й знову підтюпцем за нею
Мчишся, щоб її догнать.
5.12.2002 р.

ЯКЩО ТИ СЛОН
Я дивлюсь на Президентів,
Тільки всядуться на трон,
Як весь люд їм всім до попи –
Будь то Гриць чи Соломон.
Бо тоді, як слон по джунглях,
Де захоче, там бреде,
Бо себе вважає сильним,
Ну, а сильним можна все!
От чому вони всі б’ються
За корито, мов слони,
Бо коли свого доб’ються,
То на все життя – пани!
3.11.2010 р.

ЧОМУ ДО ТЕБЕ Я СПІШУ
Тобі нічого не скажу
І не питай, чого не треба,
Чому до тебе я спішу
Коли так мчиться Місяць в небо?
А може ти так, як і він,
Над світом ніжності регочеш,
І може грому й блискавиць
Ти, як і він, від інших хочеш?
23.1971 р.

ЛЕДІ І ПОДУШЕЧКИ
З цигарками аж по вуха,
Мов живі подушечки,
Сидять леді, оголивши
Всі свої «ігрушечки».
6.10.2003 р.

ЗАГЛЯНЬ МЕНІ В ДУШУ
Залізь в мою душу глибоко-глибоко
І красенем ніжним побалуйся там,
І я за ту ніжність тобі, їй-же Богу,
Усе що накажеш, мій царю, віддам.
26.5.1971 р.

КРИЧІТЬ І ВИ
– За свою горду, чесну вдачу,
Скільки живу, то стільки й плачу.
А хитрим, що кричать «ура!» –
Квартири, премії, моря.
– А вам кричать хто не дає?
Кричіть і ви, як голос є...
27.5.1871 р.

ПРО ПОЕТА
Якщо ти вмієш прикидатись
І буть, немов хамелеон,
То ти відомим вже не станеш,
Будь хоч і тричі ти Платон.
В поета, як воно не дивно,
Все, що на серці, на виду,
Тому, можливо, дуже часто
Він терпить радість і біду.
Поет – це ніби індикатор,
Де вірш як кінчик відчуттів,
Поет – мембрана і локатор,
Де серце з квітів і з дубців.
Поет – немов стенограф віку,
Йому на ранги наплювать,
І якщо він родивсь поетом,
Брехню не стане прославлять.
Поет – то справжнє в світі диво,