Квітка кохання

Душа у нього, ніби сталь,
За що його і люблять люди,
Що в нього слово, як кришталь.
Він вміє плакать і сміятись,
І по-дитячому радіть,
З ким будь не стане він куматись,
Або весь день в корчмі сидіть.
Поет дарма язик не чеше,
І хоч він, часом, як дитя,
Але ніколи він не бреше,
І в цьому зміст його життя.
4.11.1982 р.

ЦИВІЛІЗОВАНА ТВАРИНА
Невже брехня – то є вершина
Цивілізованих істот,
І носієм тим є людина,
В яку я вірив – ідіот?
Тоді навіщо нам мораль та,
Якою кормлять нас щодня,
Якою нас вже так напхали,
Що кожний схожий на коня.
Кому така мораль потрібна,
В якій обман і грабежі,
Де правди, як води на Сонці,
Й немає сорому межі?
Навіщо нам така держава,
Що плодить виродків і німф,
Де всім обіцянки без сала,
Варто забратись на Олімп.
13.8.1978 р.

ХОЧУ БУТИ ВІЛЬНОЮ!
Замахали транспаранти
Про щасливу долю,
Що стоять, як окупанти,
Й стережуть неволю.
Бо сама я хочу думать,
Що мені садити
І кого мені кохати,
І кого любити.
І хоч ще не вмію, люди,
Так, як треба, жити,
Та тебе не хочу, любий,
Я ні з ким ділити.
Хочу бути вільною,
Родом із вітрів,
Щоб мене щовечора
Ти завжди хотів.
15.1.1989 р.

СЛУГИ «НАРОДНІ»
Всі кричать: – Давай, давай!
То ж нащо такий нам рай?
Хто працює, той мовчить,
Ну а неук вчених вчить.
От якби той сучий син
В черзі сам взяв апельсин,
Та постояв день за м’яслом
В тиждень, десь, хоч два-три рази;
Та трамвайчиком з роботи
Той добравсь додому, котик,
Та ще й ребра так здушили,
Щоб аж витріщились жили, –
Може б трохи мислить став,
І словами б не жбурляв.
А то каркає із трона
Геть на всіх, немов ворона.
І хоч сам, немов дубина,
А говорить: Він – людина!
Десь купив собі диплом
І уже він – агроном!
І йому не смій перечить,
Бо він має дужі плечі.
Скажеш правду – жде Сибір,
Тож чинам не дуже вір!
В нас девіз: «Все для людини!»
І у цьому вся причина,
Бо на що ти не поглянь,
Там – дермо, там – просто дрянь.
Бо щоб шеф робив для себе,
То б усе робив, як треба.
4.11.1987 р.

ЗАРУЧНИК
Усі в цьому світі, немов помішались:
Жінки й молодиці – на міні спідницях,
А муж на тій щілинці, що між ногами,
Яка прикривається вічно трусами.
Бо жінці, щоб муж її вічно любив,
Узяв їй і щілину Бог просвердлив.
І смішно й не смішно й сміятись незручно,
Отож, з того часу з нас кожний – заручник.
1.6.2003 р.

СОЛОМОНОВІ СИНИ
Український наш закон
Пишуть Гершко й Соломон,
А тому закони наші,
Всі, немов лайно в параші.
А тому, як гроші маєш, –
Обійдеш любий закон,
І тебе судить не будуть,
Як ти будеш Соломон.
Тож, кричи хоч ати-бати –
Жид не буде винуватий,
Бо у них євреї судді,
Ну а ті своїх не судять.
Ще й сміються з нас вони,
Мов, хохли всі – барани!
Тож грабуй і владарюй,
Щоб не був хохол холуй!
І вони праві, Іване,
Бо не тягнеш ти на пана,
Бо для бідних їх закони
То справжнісінькі пітони.
Тож, як хочеш жить по-людськи,
Вкороти ти жиду ручки!
Досить всім їм дозволяти,
Щоб могли нас грабувати.
Бо де є така ще раса,
Щоб дозволила їм красти?
А тепер до вас звертаюсь,
Соломонові сини,
Якщо ви такі розумні,
Й нам би теж допомогли!
Бо як ти людина Божа,
То не будь же ти дермом,
Досить пічкать свою рожу
А хохлів кормить гівном.
Тож, як хочеш мирно жить,
Можеш з нами подружить.
Научи дурних Іванів,
Які вік живуть у ямі,
Щоб могли по-людськи жить.
І зруйнуй капкан, удав,
Той, в який хохла загнав.
Бо як будеш й ще нагліть –
Будеш ти в огні горіть,
Бо тоді вже, Соломоне,
Не поможуть вам мільйони.
Й пригадай той епізод,
Як казав кіт Леопольд:
– То ж, давайте мирно жити,
Якщо хочете дружити.
Бо хохол хоч не людина,
Але все ж і не тварина .
То ж міняй свою палітру –
Бо трішатиме макітра,