Квітка кохання

А хапун провидцем бути
Той не зможе аж ніяк.
Бо хто люд роззути може,
Той – страшніший, як хижак.
27.9.2007 р.

Я ЗВЕРТАЮСЬ ДО ВАС
Я звертаюсь до вас, поетеси й поети,
Про що пишете ви, хто вам теми дає?
Бо здається мені, що ви в небі літаєте,
Де немає людей, де ніхто не живе.
Оті вази, що грієте ви біля серця,
Й запоумний, як сміх Дімин, оксюморон,
Наганяють на мене таке скукотище,
Що відразу душа поринає десь в сон.
Може ждете похвал: – Ай да Петя, ну й геній!
Може ждете похвал? – Ай, да Діма – мудрець!
Та таке написать можуть в полі й олені
І телята, що йдуть по грядках навпростець.
Опустіться з небес та пройдіть по землі,
Та погляньте на поле, на ліс, на гаї,
На сестер і братів, на їх лиця святі,
Що не мають чим дихать і що їсти в житті.
Опустіться з небес на поля та гаї
Та погляньте, як гинуть ліси, солов’ї,
Як живе робітник, як живе селянин,
І чому він один, і чому він один?
Та пройдись по землі, походи, подивись,
Чому той робітник промишляє, як рись?
Що він п’є? /якщо п’є?/, і куди він іде?
Що від тебе тепла, як від Господа, жде.
Походи, подивись, поспілкуйся ти з ним,
Та зайди не в цековський, а в простий магазин.
І тоді зрозумієш, що потрібно писать,
Щоб народ міг тебе поважать і читать!
3.1.1988 р.

В РЕДАКЦІЇ
Зайшов в редакцію – там дуб –
Душитель правди і свободи,
На прізвище Сашко Климук,
Що світом зла він верховодить.
Ну що з ним станеш говорить
І що йому сказать ти смієш,
Якщо куди ти не підеш –
То він всім світом володіє?!
14.9.1988 р.

ПРОЩАВАЙ, ОЧАКІВ!
Прощай, Очаків легендарний,
Ти нас і грів, і годував,
І разом з нами ти під Сонцем
І сам, як витязь, кайфував.
Звичайно, важко розлучатись,
Як друга вірного знайдеш,
Але я вірю й запевняю,
Що й ще приїдем, як гукнеш.
Ну як, кирпаті чарівниці,
Ну як, Грицько, не підведем?
Бо що нам скажуть молодиці,
Як їм любов не принесем?
Дівчата сльози витирають,
О, як їм хороше тут всім!
Та рельси рими підбирають,
Де їх чекає отчий дім.
28.8.1988 р.

З ГЛИБИН НАРОДНИХ
Кобзарю Супруну
Як заграв Супрун на кобзі
Про козацькі ті часи,
То мені здалось, почув я
Наших предків голоси.
8.8.1988 р.

В ГАЮ
З кожним роком, з кожним днем
Менш душа горить вогнем.
Та щось твориться із нею,
Варто їй побачить фею.
І здається, згасло небо,
І душа вже майже спить,
Та варт глянуть їй на тебе –
Й знову гай всю ніч шумить.
12.6.2008 р.

ЧОМУ КРИЧАЛИ БДЖОЛИ?
Із усіх робіт на світі
Не люблю я мед качать,
Бо мені тоді здається,
Ніби бджілочки кричать.
І голосять на все поле:
– Що ж ти робиш, старина?
Глянь, який надворі холод
І далеко ще весна.
30.6.1999 р.

ПРО ЖАДНІСТЬ І БІДНІСТЬ
Колись казав мені мій батько:
– Хочеш стать добрим бджолярем,
Не обдирай ти бджіл до нитки
І менше їх лякай вогнем!
Бджола не любить жадних й бідних,
Як хмарок – небо голубе,
Один бере, бо надто бідний,
Жадний – від жадності гребе.
30.6.1999 р.

ЩОБ ДОВШЕ ЖИТИ
Чим більш добра людині зробиш,
Тим більше в світі проживеш,
І можеш в тім ти не вагатись:
Чим більш даси – більш сам візьмеш.
І я щасливий, що ще можу
Хоч чимось всім допомогать,
А що для бідної людини
Зробив «народний» депутат?
13.5.1999 р.

ЩО РОБЛЯТЬ КОРОЛІ?
– Що в нас роблять королі?
– Чистять миски на столі.
23.10.2010 р.

В РЕДАКЦІЇ
В редакцію якось зайшов я з дружком.
Редактор: – Ну що в вас? Давайте!
Поклав перед ним я свій товстий альбом:
– Будь-ласка, беріть і читайте.
Редактор ліниво погладив чоло
І ввічливо нам посміхнувся,
Що страх, мов рукою, із мене зняло
І я, як живий, ворухнувся.
По вигляду, видно, чиновник – педант,
Бо надто завзято читає,
Мабуть, що сподобавсь йому мій роман,