Квітка кохання

Що міцно в руках так тримає.
Проте, нас присісти він не запросив,
Напевно, за трон свій злякався,
Щоб я або друг мій той стіл не зайняв,
Де він все життя розважався.
Дивлюсь, він уже і за вірші прийнявсь,
Сидить і гортає, гортає,
Неначе в тих віршах шукає мільйон,
Якого там, звісно, немає.
До мене не зразу те дійство дійшло,
Чому так рукопис гортає?
Дивлюся – всі вірші лежать на столі,
А він уже й нас роздягає.
Я глянув з презирством на того рвача
І тут зрозумів все відразу,
Чому не читають в нас люди Драча
Й від нього біжать, як від сказу.
Дивлюсь, і останній вже том прочитав,
А очі, як в того Іуди,
Як глянув на мене, немов загарчав,
Що аж оглянулися люди.
І я мимоволі подумав собі:
З таким недалеко й до грижі,
Бо ці всіх пройдисвітів в нас бережуть,
А справжніх калічать і ріжуть.
Й куди не поїдьте, й куди не підіть –
Кругом ті вовки і вівчарки,
Яких посадили, щоб тих захищать,
Що в спільці письменників «чахнуть».
5.4.1988 р.

НЕ ЛЮДИ ВИНУВАТІ
О ні, не люди винуваті,
Що здав позиції ЦК.
Бо хто відмовиться від влади –
В того відвалиться рука.
Та вже відчули вражі сили
Що їм от-от прийде кінець,
Тому й вчепились, як бацили,
Й не випускають з рук млинець.
Вождь нас обіцянками тішив,
Немов наївних дітлахів,
А ордени катюгам вішав
За те, що мучили батьків.
24.2.1990 р.

У ВСІХ ХАТА СКРАЮ
Де не підеш – транспаранти:
– Партію не судять!
То й безчинствують, як хочуть,
Ті нікчемні люди.
Ні за що не відповідають,
У всіх хата скраю,
І на всіх нас поглядають,
Як вовки на Раю.
То десь газ в Уфі підірвуть,
В морі втоплять пароплав,
То десь потяг в прірву кинуть,
Щоб дурний Іван не спав.
То кричать: – Євреїв бити! –
Мов від них ота біда,
Що моря в нас по коліна
І холодна в них вода.
24.2.1990 р.

ЯКЩО НЕ ЇВ ЦИБУЛІ
Хай би щоб не говорили
Всі на тебе люди,
Та як ти не їв цибулі –
То й смердіть не будеш.
16.5.2002 р.

ПРОФЕСІОНАЛИ
Хтось ніби викачує душу з тіла –
Така журба.
Невже не сьогодні-завтра
Мені труба?
Розум немов кудись подівся,
Певно – гаплик.
Стою і думаю:
Куди ж він зник?
Бо ж розум, це те, що вічне,
Бо тільки він
Панує над світом, над містом,
Немов церковний дзвін.
Бо тільки там, де Розум,
Світ матеріальний,
Хоч нам завжди доводили,
Що він – ідеальний.
Та де ж вони, ті ідеали, де?
І невже це є та отара
Яку наша партія веде?
І невже це ті, що світ перевернули
Догори ногами,
А самі повтікали, неначе таргани?
Це ті, що зробили державу під себе,
А нам-бідакам
Ще не встигли закрити очі,
Щоб ми всі дивились на хліб і ковбасу
Через ширмочку,
Як зорі через хмарки опівночі.
Отож бо і маємо те, що маємо:
Не збираємось, не співаємо.
А щоб більше думали, а менше дрімали,
То може б сьогодні і ми панували.
Тому вже сьогодні ми вимираємо,
Бо честі і міри, і Бога не знаємо,
Бо стали в нас всі, як вовки і шакали,
Бо всіх нас ведуть в Царство Вічності –
Януковичі, Мойші і Професіонали.
16.1.1999 р.

А ВОЛОШКИ ВІДЦВІТАЮТЬ
А волошки відцвітають
Й цвіт летить, як в небі птах.
Підем, мила, поблукаєм,
І про свій забудеш страх.
Там почуєш перепілку,
Що гукає: – Йдіть сюди!
Й нам заграє на сопілку
Над ставком, біля води.
26.9.1983 р.

ШОВІНІСТ
Дивлюсь на цього шовініста –
Фашист з квиточком комуніста.
26.9.1983 р.

ТО – ВЕЛИКА, ТО – МАЛА
Голова болить від горя,
Ходить ходором душа,
Бо з якою не піду я,
То – велика, то – мала.
26.9.1983 р.

НАБРИДЛО ХОВАТИСЬ
Може вірші вже в останнє
Вам читаю я, простіть,
Скільки ж можна перед вами,
Як побачу вас, тремтіть?
26.9.1983 р.

У КРАЇНІ ДУРНІВ
Вибирали всі Петренка,