Квітка кохання

Де з страхом бореться любов.
Бо честь, /як є вона в людини/,
Вона мужніє з кожним днем,
А бюрократ з партійним стажем
Згорить антоновим вогнем.
І хоч ще нами страх керує,
Але прийде йому кінець,
Отож, нехай це пам’ятають
Оті, що кличуть нас на герць.
14.5.1988 р.

ТАКА РОБОТА
З вас деру – така робота,
Адже я – слуга народа.
А щоб ти був бригадиром,
Чи ходив би ти за пивом?
Чи орав би землю ралом,
Якби був ти генералом?
То-то-то воно і є,
Кожному в житті своє.
– А народ?
– Скажи Ісаку,
Хай себе цілує в с..ку.
Як й раніше цілував,
Щоб не спав і не дрімав.
Бо як став я депутатом,
Значить я вже – Бог і тато.
31.1.2000 р.

ЯК ШЕПЧУТЬ ВЕРБИ
Як шепчуть верби опівночі,
Люблю в твої дивитись очі,
І цілу б ніч, де річка, став,
Тобою б душу чарував.
14.5.1988 р.

МОЯ БРАТВА
Розум, світло, доброта –
Це і є моя братва.
11.1.1993 р.

ДЕПУТАТ
У нього з рота вже аж пре,
А він іще гребе й гребе.
11.6.2004 р.

ЯКШО МЕНЕ ПОКИНЕ БРАТСТВО
Плювать хотів я на багатство,
Якщо від мене піде братство.
11.1.1993 р.

У ВСІХ НА ЯЗИЦІ
В житті бувають збої, злети,
Пориви буйства і щедрот,
І хочеться жінкам куплети
Вручати замість нагород.
Можливо, це найвища планка,
Яку в житті своєму взяв?
А раптом хтось курок натисне,
Щоб іншим я не заважав!
Тому живи сьогодні, люде,
І те роби, що знаєш сам,
І ніж служить якомусь юді,
То краще вже служить – б...ям!
І не соромтесь цього слова,
Бо всі ці цяці – молодці,
Бо де б ми з вами не бували,
Вони у нас на… язиці.
10.1.1995 р.

ПРО РОЗУМ
Кажуть, хто вкалує й потіє,
У того й розум більш тупіє,
Та щось, якщо сказать відверто,
Народ пішов в нас надто впертий.
Й не бачу того, щоб пани
Порозумнішали вони.
Бо розум так, як і зима,
Він або є, або нема.
12.1.1985 р.

ЗАЦІЛУЮ, ЗАКАТУЮ. .
Подивись, яке над нами
Ніжне небо голубе,
Зацілую, закатую
Поцілунками тебе.
2.7.1995 р.

НЕ ХВОРІЙ
Люби повій і не хворій.
Краще – кохайся і радій.
6.7.2010 р.

АБИ ПОСЛУХАТИ ПОЕТА
Не за горами час той, друзі,
Як люди скажуть: він – поет,
І, розвалившись десь на лузі
Хтось прочитає мій куплет.
Притихне вітер, причаїться,
/Я знаю, буде так воно!/,
Аби послухати поета –
Збереться в клубі все село.
І ворухнутись побояться,
Як будуть вірші ті читать,
Аби в тім сяйві освіжитись
І доброти якбільше взять.
Піднімуть голови берізки
І будуть слухати й мовчать,
А як всі люди розійдуться,
Ще будуть довго сумувать.
26.10.1988 р.

ДИВНІ ЛЮДИ
Що таїть? Навколо дивні люди,
Є орли, а є і байбаки.
Знаю: люблять всі жіночі груди,
А вдають, що ніби навпаки.
Ноги жінки ваблять навіть мертвих,
Та про це соромляться сказать,
Бо ще можуть і в Сибір заперти,
Й на роботі премію не дать.
Я із вас дивуюсь, добрі люди,
Як могли повірить ви в цей бред,
Що в Союзі жіночок не люблять?
Ну хіба що, як коти котлет.
13.6.1978 р.

ПРО ДОЩІ ТА ГРОМОВИЦІ
– Чом дощі і громовиці
Більш о півночі шумлять?
– Щоб селянам працювати
На полях не заважать.
20.6.1995 р.

Я ПЕВЕН, ЩО В ЦЕЙ СВІТ ВЕРНУСЬ
Я знаю, що в цей світ прийду
І лад у ньому наведу.
Тому, ото, живу й будуюсь,
Й кохать жінок я не лінуюсь,
Бо в світі фей, гаїв, дібров
Найбільша заповідь: ЛЮБОВ!
Як в новий раз я в світ прийду,
То лад у ньому наведу,
А щоб навести лад в державі,
Я мушу жить, як Окуджава.
І бути Цезарем по вуха,
Щоб всі мого боялись духу,
А щоб не спалось хапунам,
І їм я по заслугам дам.
12.1.1995 р.

ДЕ РОСІЯ?
Я об’їздив весь Союз з кінця в кінець,
Де ж, скажіть мені, Росія накінець?