Квітка кохання

А щоб всім як більше й ще принести горя
Їм було потрібно крові ціле море.
Та народ одначе наш не залякати,
Хай би там гриміли танки і гармати.
Бо народ, як в морі велетенська хвиля,
Всю брехню й жорстокість, а однако змиє.
А з вовків, що носять й ще овечу шкуру,
Знімуть врешті маску й віддадуть до суду.
6.10.1989 р.

ОЧІ
Є очі, що із ніг збивають,
В які б дивились ви без меж,
Які завжди тебе гукають,
Аби до них прийшов ти теж.
Бо як вони на тебе глянуть –
Душа світліє і бурлить,
Бо хочеться ті очі любі
Завжди, як стрінуться – любить.
9.10.1972 р.

ЯКЩО ТЕБЕ ХОЧУТЬ
Хочуть тебе і хочеш ти – віддайся!
Як Бог простить, і люди теж простять,
Та надто вже собою не пишайся
І не хвались, що всі тебе хотять.
Ревнощі, докори – все до біса,
Досить себе мучить і картать,
І якщо насправді ти Анфіса,
То повинна ніжить і кохать.
Дуже в нас всі правильні й культурні,
Що аж нудить від отих всіх знань,
І хоч в нас говорять, що всі файні,
Тільки інших я переконань.
Що мені від того, що ти файна
І що в тебе світленьке лице,
Якщо ти від роду є вульгарна,
Хоч від тебе й вогником пече.
19.5.1976 р.

ХОЧ ДЛЯ ГОДИТЬСЯ
Ой, ви, люди-начальники,
Прийде така днина,
Що й на вас холодним блиском
Гляне домовина.
Не любіть живих, Бог з вами,
Що варта людина?
Тож, хоч вивісьте портрета,
Як помре людина.
Проявіть хоч в день останній
Ви належну шану,
Він же все-таки трудився
На твою державу.
15.12.1976 р.

ЩО ВОНО ЗА СИСТЕМА?
Був начальником, то мучив
Всіх рабів до згину,
А як вигнали, дивіться,
Вже і сам гне спину.
30.11.1976 р.

НЕДОСЯЖНІ МРІЇ
Я найбільше пам’ятаю
Ті дитячі роки,
Коли пас корів на лузі
І робив уроки,
Як у житі не змовкали
Цвіркуни до ранку,
Як мені співала мати
Кожну ніч співанку.
В ті з дивацтвом юні роки
Я сягав в Майбутнє,
Яке було недосяжне,
Зараз незабутнє.
Та, проте, та недосяжність,
Як колись дивацтво,
Зникли з пам’яті моєї
І пішли у вічність.
Зараз я досяг вершини
І те, «недосяжне»:
І дружину маю, й дачу,
І життя «прекрасне».
Та, проте, ночами мрію
Я про сінокоси,
Про тумани, сріблом ткані,
Та про світлі роси,
Про ті сонечка-бусинки
Що з травиці грали,
Де мережива по полю
Корови писали.
Хочу я, як у дитинстві,
Взять кілок дубовий
І погнати з пацанами
Пастися корову.
17.5.1976 р.

Я НЕ ЦАР
Я не цар й не Рішельє,
А беру в тих, хто дає.
14.12.1998 р.

В РИТМІ КОХАННЯ
Я спіймав за погляд
Миленьку дівчину
І повів за погляд
Я її в ліщину.
Поки вів очима,
То роздяг дівчину,
Й ось уже цілую
Шию їй і спину.
Сонце все сильніше
Припікає з неба,
А вона впирається
Ще й кричить:
– Не треба!
Мерехтіло небо
В нас над головою,
Як вона нарешті
Рушила зі мною.
Маком загорілася
І моя чаклунка,
Що і сам прохати вже
Став я порятунку.
З нами щось творилося
Дивне і шалене,
Десь дівався розум
В милої і в мене.
І дівоче тіло
Обпекло вже очі
О, Могутнє Сонце,
Як тебе я хочу!
Ось тепло побігло,
Сам я вже, як міна,
Цілував я груди їй
І її коліна.
22.10.1976 р.

СПОГАДИ
Притулився ліс до поля,
Де шепталися жита,
Пролітає білим птахом
Все у спогадах життя.
13.8.2001 р.

НА ІВАНА КУПАЛА
Ти зносила красу без мене,
А казала, що любиш мене,
Хтось водив тебе в жито зелене
Й не чекав, поки зрілість прийде.
Ти втікала від себе, кохана,
Та від себе ніхто ще не втік,
Бо ніхто, як берізка дозріє,
Не зупинить березовий сік.
Квітували волошки у житі,
Всіх манили нас в піжмурки грать,
Та не всі забували дівчата,
Чого можна від хлопців чекать.
Ти провірила серце на зрілість,
А на вірність жіночу – ні,