Квітка кохання

Не відав навіть і вві сні,
Які тоді подарувала,
Моя ти дівчинко, мені.
І зовсім їх я не соромивсь,
Немов мене поплутав біс,
Що ладен був зацілувати
Тебе від пальчиків до кіс.
Я насолоджувавсь тобою,
Бо розумів, що час не жде,
І хутко день пройде з журбою,
Як тільки вечір приповзе.
Душа аж рвалася на волю,
І того теж хотіла ти.
Та вечір біг уже по полю,
Щоб нас з тобою розвести.
Ну як же вас, таких чарівних,
Можна, скажіть, не цілувать,
Якщо від вас зимою й літом,
Навіть зірки палахкотять?
Там, де гори і діброви
Вічно з вітром гомонять,
Як би я хотів з тобою
Хоч би ніч пораювать.
Ну як жінок не будеш поважати,
Як в них завжди є що давати?
20.8.2010 р.

ПРО ІДЕАЛІЗМ І МАТЕРІАЛІЗМ
Щоб світ ідеалізувать, його потрібно –
матеріалізувать. Одне без одного не існує.
19.1.1999 р.

БЕН ЛАДЕН
Мені завжди ти говорила,
Щоб почекав до вихідних,
Але ні разу не сказала,
Хоч би приблизно, до яких?
Тебе завжди був «з’їсти» ладен,
І сам не знаю, що робить,
Чи може взяти, як Бен Ладен
І під укіс тебе пустить?
Аби мене ти вже ніколи
Більше не мучила вже, ні,
Бо я не можу ждать все літо,
Поки настануть вихідні.
Мені твого жалю не треба,
Бо жаль коханню не рідня,
А якщо ти мене кохаєш,
Гукни, і буду я твоя!
Хочеш мене зробить щасливим
Хоч п’ять хвилин… Але – щодня!
8.6.2007 р – 12.6.2007 р.

В ОКЕАНІ ПШЕНИЦЬ
Вийшли ми із лісу, як з полону,
І пірнули в океан пшениць,
Звідки все село, як на долоні,
Посміхалось криком таємниць.
В хвилях велетенського бажання
Ти пливла, як фея по льоду,
Як тоді я мріяв про кохання,
І не відав, що знайду біду.
23.3.1978 р.

СЕРЦЕ І ТРОЯНДИ
Серце – з троянд, а з тюльпанчиків – губи,
Тільки не всім їх дарують, а любій,
Тільки візьми їх і більше ніколи
Ти не втікатимеш більш ні до кого.
19.3.1978 р.

НЕМА ТАКОЇ ЖІНКИ
У нашім Сонячному світі
Серед дібров й серед полів
Нема такого чоловіка,
Який би іншу не хотів.
Нема й такої в світі жінки,
Щоб не пустила між… колінки.
20.6.2008 р.

ПІД ВІКНОМ
Поставили хлопці будку,
Де збирались «сойки»,
А тому, як ніч приходить,
Так і чути ойки.
Поставили під вікнами,
Це ж куди годиться?
Хлопці будуть дівчат ніжить…
А ми – колотиться...
16.12.2000 р.

КВІТИ ЩАСТЯ
Відшуміло тепле літо
І вітри вже відгули,
А здається, що й сьогодні
Ми такі, як і були.
Дай твоїм наніжусь тілом,
Дай торкнусь за грудоньки!
Все віддам я, навіть віллу,
За твої оті «цяцьки».
Дай твоїм наніжусь тілом,
Насолоджусь медом губ!
Чи ж тобі уже набрид я,
Чи ж тобі я вже не люб?
Відгуло моє вже літо,
Відгули мої вітри,
А мені усе здається,
Що ще й досі – тридцять три.
11.9.2006 р.

ГОРИЛА
Як в нас ця жіночка жила,
То у погоду навіть люту
В нас очищалася душа –
Від криків, накипу і бруду.
Ти подивись, яка ти стала
Від злості, крику і «ума»,
Що морда стала, як в бульдога,
Й сама страшніша, ніж чума.
Ти наш райок перетворила,
Як образно сказать, в дурдом.
І стала ти, немов горила,
Хоч вже хапай у руки лом.
Чого ти хочеш, ти хоч знаєш?
Як думаєш ти далі жить?
Ти б подивилася на себе:
В тебе ж від злості все кипить!
Чого тобі не вистачає?
А може щось тобі болить,
Що стала ти, немов кропива,
І вся душа твоя кипить?
Звідки у тебе стільки злості,
Що вже не хочеться і жить?
Що перем'ять охота кості,
Або, немов гадюку вбить.
Не хочеш жить? Іди тихенько,
Але скажи: навіщо крик?
Тут краще вже об жопу жопу,
Або притримать свій язик.
О, Боже мій, скажи мені,
Нащо послав мені ці муки,
Ну як же можна далі жить,
Як де не підеш – скрізь ці суки!
І дивлячись на це усе,
Ну як ти тут не скажеш: бляха!?
А на городі мак цвіте,
Ото і вся моя розвага.
1.8.2010 р.