Квітка кохання

Бо інакше хто б, пробачте,
Біг до неї, як у рай?
Бо у тім її сузір’ї
Стільки зваби і щедрот,
Що відразу й не збагнете,
Що брать в руки, а що в рот?
Хто хоч раз в житті пірнав
В щілинку бажання,
Тільки той в житті пізнав,
Що таке кохання.
26.10.2001 р.

ПИШУ ПРО ФЕЙ
Писать про фей – це як про зорі,
Яким – ні краю, ні кінця,
Бо ти ніколи не вгадаєш,
Де з них – чужа, а де – своя?
7.10.2003 р.

Я ВДЯЧНИЙ ВАМ
Я вдячний вам за вашу щедрість
І за душевну доброту,
Що ви така, як зрілий персик
В своєму власному соку.
26.4.1998 р.

ПРО МРІЇ ТА НАДІЇ
Іду по землі якутській.
Чоботи, як стопудові гирі.
І вже не сміюсь на кутні,
А плакать немає сили.
А поруч зі мною Микола,
Дотепник такий, хоч куди!
Словами у серце коле,
Штовхає злегенька: – Зажди!
А як же без нас вечорниці,
Хто ж буде дівчат розважать,
І губки, неначе суниці,
І вдень, і вночі цілувать?
А дощ разом з снігом лютує,
Засліплює брови і вії,
З очей, мов з проталин, пульсує
Струмочок живої надії.
І знову земля якутська,
То дощ, а то знов заметілі.
Ніколи б не вибравсь з багнюки,
Якби не твої довгі вії.
Від втоми в очах аж іскриться,
І людям таке не присниться,
І де лише брали ми сили?
Прийшов би генсек подивиться.
Та віра у краще, в Майбутнє –
Вона мене вічно водила,
Бо щоб я робив тут без тебе,
Якби ти мене не любила?
13.4.1984 р.

ТУМАН НАД РІЧКОЮ
Пливе туман, немов шляхетна дама,
Яка побачила у небі НЛО,
Що піднімавсь ліниво, як реклама,
І в небо вмить чкурнув десь за село.
А вслід за ним нові й нові хмаринки,
Замріяні й велично-мовчазні,
Які розносили по світу ті картинки,
Що Шишкін залишив на полотні.
17.10.1988 р.

АЗОВСЬКЕ МОРЕ
Як в місті почало світати,
Де «Ганси» небо стережуть,
Пішов я з морем попрощатись
І вже збиратися у путь.
А море, ніби пес сердитий,
Запінилось аж до зубів,
Стогнало так несамовито,
Немов зірвалось з ланцюгів.
І так на берег налітало,
Де я стояв, немов граніт,
Немов зі мною теж прощалось
І сповіщало про це світ.
А Місяць, ніби вітром здуло,
Понесло десь в небесну синь.
Туди, де хлопці довгорукі
В дівчат шукали зрілих динь.
І де «Чуваш» відпочиває,
Упершись носом у пісок,
Вже там дівчину обнімає
І там цілує їй сосок.
А понад морем альбатроси
Весь день вони – то там, то тут –
Ходять поважно, як матроси,
Неначе море стережуть.
А море піниться і злиться,
Неначе хоче нам сказать,
Щоб хоч один з нас хтось лишився,
Аби було з ким пошептать.
28.8.1988 р.

ДАЙ МЕНІ КОХАННЯ ГРОМУ
За такою я красою, ясна річ,
Біг би, мила, за тобою день і ніч.
Біг би, мила, за тобою по полях,
Як за казкою святою сивий птах.
Я втомився без кохання і огруб,
Дай мені моє бажання, ніжність губ.
Хочу збити я оскому на тобі,
Бо як я на тебе гляну – жар в душі.
9.6.1978 р.

СОРОМЛИВА ВІРНІСТЬ?
– Ну хто, скажи, придумав вірність? –
Якось в сусіда запитав.
Той недвозначно посміхнувся:
– Певно, у кого не стояв...
І ми прийшли до теї думки,
Що той, хто надто був старим,
Бо якщо гарно придивитись,
То нащо вірність молодим?
Як ті завжди спішать пізнати –
І того, й того, ту і ту,
Тільки соромляться сказати,
І я не відаю, чому?
Адже це просто геніально,
Як в тебе є, що людям дать...
Тому ніяк не розумію,
Як можна це… гріхом назвать?!

ЖИВИ Й РАДІЙ!
Не вірю я уже нікому:
Ані людям, ані Богам,
Які говорять: гріх кохати,
Якщо не спиться по ночам.
Навіщо тре’ себе дурити?
Живи, як хочеться душі,
А як не можеш вже любити,
То йди попісяй у кущі.
Живи як відаєш, як знаєш,
Але живи, життю радій!
Бо якщо справжня ти людина,
То над одною ти не млій.
Живи, працюй, не зупиняйся,
Бо як зупинишся – кінець,
Й тоді тобі не допоможуть –
Ні Бог, ні лікар, ні мудрець!