Квітка кохання

1.11.1988 р.

ІНТЕРМЕДІЇ НА ТЕМУ
«ДАТИ ЧИ НЕ ДАТИ?»
Дуже в нас багато люблять тільки брать:
Діти мовчки – в татка, в мамки – все підряд.
Та пора б подумать тим, що люблять брать,
Що як любиш брати, то люби й давать...
І про стать я хочу також написать,
Хай це хто як хоче пробує читать,
Та закон природи всі повинні знать:
– Що ти зможеш взяти, як не зможеш дать?
7.9.1974 р.

ВОНА У ІНШОГО БЕРЕ
Вона у іншого бере
Те, що їй муж недодає.
14.6.2004 р.

ПРОСТО ЛЮБИТЬ
Сонце весняне над полем пашить,
Серце закохане жде і тремтить.
Сонце за мною над містом іде.
Де ж ти, ріднесенька, миленька, де?
Сонце весняне ще заспане спить,
Серце гукає любить і любить.
Біла берізка шумить і гуде,
Де ж моя миленька, де ж вона, де?
Туга, як вітер осінній, кричить.
Просто любить – це не просто любить.
Болем одвічним скрутила Журба,
Серце закохане, плаче верба.
Де ж ти, кохана, любов моя, де?
Вийди, поглянь, як весняночка йде.
Глянь, як сміються в ярах ручаї,
Глянь, як дзьобами б’ють дріб журавлі.
Туга, як поле осіннє, кричить,
Просто любить – це не просто любить.
Ніжністю серце весна наповня,
Вийди, кохана, у серці – весна!
28.4.1983 р.

КАЗКА З-ПІД БРІВ
За казками ходять в гори,
Ходять в поле, ходять в ліс,
А тебе, моя ти казко,
Я зустрів серед беріз.
Ти сміялась на галявці
І бродила серед трав
Там, де вітер віти гладив,
По вершках ялин стрибав.
Ти бродила і сміялась,
Загорівсь в очах бузок,
Аж берізки причаїлись,
Задивились на лужок.
А як вітер зупинився,
Не повірив в чудеса,
Там – ромашки, там – волошки,
І в очатах – небеса.
Ти сміялась на галявці,
Де чабрець з трави димів,
І все поле чарувала
Сяйвом ніжності з-під брів.
4.5.1983 р.

ГОРДІСТЬ НАШОГО НАРОДУ
Де Амга, а де Карпати,
Але скрізь живуть кирпаті.
Їх грудаста мила врода –
Гордість будь-якого роду.
Сміхотушки хоч куди:
Є що взять і є куди...
Що стегенця, що вже спинки,
Не дівчата, а картинки!
От тобі і ха-ха-ха!
Як тут зможеш без гріха?
10.8.1984 р.

ФАНТАСТИЧНІ ХРИЗАНТЕМИ
Що може краще буть для Еми,
Ніж фантастичні хризантеми?
27.42005 р.

ЯК ХОЧЕШ МАТЬ ЩАСТЯ…
Ти завжди у житті щось вигадував
І старався, де міг, схитрувать,
І словами, неначе гранатами,
Ладен був хоч весь світ підірвать.
І по світу, як Ванька, ганяєшся
За веселим життям... де воно?
Чи вважаєш, що щастя появиться,
Як всю ніч будеш грать в доміно?
Щастя там, де дружина, де діточки,
Де батьки твої й рідне село,
Де проріс в рідну землю коріннями
І поставив діток на крило.
В твоїх друзів вже в кожного діточки,
Є і куми, і друзі, й свати,
Ну а ти за рублями ганяєшся,
Як за кісткою в місті хорти.
Зупинись! Не хитруй і не рипайся,
І чужих не шукай жіночок.
Спражнє щастя тоді тільки матимеш,
Якщо матимеш власний садок.
7.5.1985 р.

ВІДШУМІЛИ ВЕРБИ
Відшуміли верби і стрункі берези
І на скроні всілися білі голубки.
Де ж ви мої любі, чарівні Інеси,
І куди зникають ваші огоньки?
Відшуміли роки і стрункі дубочки,
Але ти для мене, ніби Тихий Дон,
Ой, як взять хотів би я твої сосочки
І поринуть з ними в таємничий сон.
19.8.1988 р.

НАТХНЕННЯ
Натхнення – воно дрімає, як кішка,
А то бурлить, як брага в діжці,
Натхнення – воно як ураган,
Тут не було і – океан.
11.6.2004 р.

МЕД У СОТАХ
Ви чарівні, як у Криму тераси,
Де літом зрілим аж пашить всі дні,
Коли дивлюсь на ваші я прикраси,
Ой, як тоді вас хочеться мені
Схватить за руки в ніжнім пориванні,
За плечі взять, дивитись і мовчать,
І губками, які такі грайливі,
Всю ніч, як медом в сотах, ласувать.
13.12.1988 р.

ВІДПОЧИНОК НА БУЛЬВАРІ
В лісосмугу, де ріс хміль,
Залетів веселий джміль.
Випив скляночку нектару