Квітка кохання

І поплентавсь по «бульвару».
Ледь добрався до дороги
Й далі – брик й відкинув ноги.
– Що ж ти спиш? – Його питаю.
– Тихо! Я відпочиваю! 4.6.1988 р.

ЩО МЕНІ РОБИТИ?
– Де тебе я бачив, підкажи мені:
Може, літом в полі, де горять вогні?
Та коли побачив очі я твої,
То відчув відразу, що вони – мої.
Стало жить охота і вірші писать
І якщо відверто, то ще більш кохать.
17.11.1960 р.

ЛЮБЛЮ СМІЛИВИХ!
Люблю сміливих і рішучих,
Що знають, що вони хотять,
І вже якщо прийшли до тебе,
То не для того, щоб дрімать...
Які за себе і за друга
Горою можуть постоять.
8.5.1985 р.

БУРЯ В ДУШІ
Засміялась й ніби в душу буря увірвалась,
Сколихнула серце й розум, а сама сховалась.
Став пильніше придивлятись я до всіх знайомих,
Став чомусь людей боятись, як виходжу з дому.
Засміялась, повернулась і пішла в ліщину,
Ну а я провів ту квітку поглядом у спину.
Я дививсь на стан дівочий, на дівочі ноги,
І чим більше я дивився – більше мав тривоги.
Тож, трусну оту я грушу, що гіллями гнеться,
Може й вам комусь у душу буря увірветься?
20.5.1961 р.

НОГИ ПОДРЯПАНІ
Ноги всі подряпані, руки в мозолях,
І в хустині білій ходить по полях.
Хто це, хто це, хто це? Як дівча те звать,
Що за нею хлопці табуном біжать?
Літо промайнуло, вересень прийшов
І дівча те в полі більше не знайшов.
Та одного разу, якщо так сказать,
Я поїхав в Київ просто погулять.
Аж дивлюсь: дівчина йде по Луговій
В модній спідничині, хусточка на ній.
Я її як вгледів, то про все забув,
Й сам себе питаю:
– Люди, хто це був?
Хто це, хто це, хто це? Як дівчину звать
Що ніхто не може від неї відстать?
4.9.1959 р.

ГІПНОЗ
Ніби під гіпнозом йду на твій я голос,
Бо він манить душу, як травневий колос.
Він такий приємний, як у лузі квіти,
Як в садку троянди, ніби теплий вітер.
Він такий чарівний, ніби літні ночі,
Де кигичуть чайки в Ялті або в Сочі..
7.6.1961 р.

ЯК ПРИЙДЕ ВЕСНА
Я прийду до тебе, люба, як прийде весна,
І тоді тебе зустріну, дівчинко моя.
Сядем в лузі над рікою під черемхи кущ
І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч»!
Я мовчатиму від щастя – тільки ти кохай
І прошу тебе від мене більше не втікай.
Як розквітне вишня ніжно у твоїм саду,
То чекай, обов’язково я тоді прийду.
10.5.1960 р.

Я ЛЮБЛЮ
Я любив й любити буду все одну і ту,
Що неначе вогник грає, ходить по мосту.
Я люблю, бо тільки в неї є оті ключі,
Які душу відкривають навіть і вночі.
Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі,
І всю ніч, немов сріблинки грають на Дніпрі.
Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить
Й скільки б ти її не «мучив», а вона мовчить.
14.6.1960 р.

МОЯ УКРАЇНА
Вечір зорі висипав на міста і села,
Україно, краю мій, ти така весела!
Ти весела і щаслива, що в степу і в полі
Скрізь ростуть берізки білі і стрункі тополі.
Ти такою молодою не була ще зроду,
Бо свою красу даруєш власному народу.
Скрізь, куди б ми не ступили, – солов’ї співають
І піснями нашу Неньку, мов оберігають.
Бачу ріст твій в кожній домні, в кожній забудові,
І дзвенять слова крилаті в кожнім твоїм слові.
Україно, рідний краю, гори і трембіти,
Де ще є такі Карпати, як у нас, у світі?
І тебе ніяка сила більше не здолає,
Бо нас всіх єдина віра і любов єднає.
10.6.1961 р.

КОРОЛЕВА...
Як поглянув на дівчину,
Так очима і прилип,
А вона іде-сміється,
Як по вулиці Пилип.
Як відійду, подивлюся
Я на неї з сторони –
Ніби справжня королева,
Що очей не відвести.
А як ближче придивитись –
Ніби крик ворон з дібров,
Бо як слово-друге мовить,
То зникає вся любов.
22.5.1961 р.

ПОЛЮБИВ Я ДІВЧИНУ
Полюбив я дівчину з русою косою,
Полюбив за погляд, полюбив весною
За дівочий голос і за сміх веселий,
Що його я чую по містах і селах.
Полюбив, як досі не любив ніколи,
За очата сині і за чорні брови.