Квітка кохання

КУЛЬТУРА
Як по вулиці хтось йде,
Як соломи хура,
Так і знайте: то іде
В нас міська «культура».
Ця дверцяток не придержить
І не озирнеться,
І завжди вона біжить,
Ніби чорт женеться.
З виду: – Де мій вихідний?
А відкриє рота:
– Боже милий, пожалій,
Відкривай ворота!
10.8.1988 р.

КОЛИ ТРЕМТИТЬ ДУША
Що то за сміх, як в серці рани
Й весь час тремтить твоя душа,
Навіщо тре’ такі тюльпани,
В яких уже вогню нема?!
В твоїх очах вже день згасає
І мак червоний не горить,
А ти ще й досі те не знаєш,
Що із дівчам своїм... робить?
24.5.1978 р.

ВІТЕР ВТИХОМИРИВСЯ
Нарешті вітер втихомиривсь
І стало тихо надворі,
І ясні зорі із-за хати
Вже посміхнулися мені.
Нарешті вітер влігся в хаті
І став до ранку спочивать,
А зорі, як жінки патлаті,
На землю стали визирать.
І срібні хмари зупинились,
Бо з неба, ніби із вікна,
Могутня сила їх схопила,
Немов за гриву скакуна.
11.8.1988 р.

ЯКЩО РОДИВСЯ ТИ ВОЛОМ
Не знаю, чому воно так повелося,
Що той, хто начальник, – той вічно правий,
А ти, як родився, мій брате, Федотом
Ото посміхайся й по-їхньому вий!
Я знаю, що в світі й начальники треба,
Бо хто ж тоді буде нас-дурнів повчать,
І нашим довір’ям, і нашим терпінням,
Немов циган кіньми, в житті торгувать?
Думки за думками, як ластівки в небі
Одна за одною, аж страшно мені.
А серце кричить: – Не чіпай їх, не треба,
Нехай як сиділи, й сидять у лайні!
5.11.1988 р.

НІЧ З ГРОМАМИ
Як ніколи, пахли трави,
Як ніколи, все розквітло,
Ніч, розбуджена громами,
Говорила нам про літо.
На хвилину злива стихла,
Все розквітло над ланами,
Як ніколи, пахли квіти,
Перемішані з зірками.
6.6.1978 р.

БОРГ
Що ж бо, милі мужички,
Ви попритихали,
Я сьогодні в вас беру
Те, що в мене крали.
Я колись попереджав,
Друже мій, Овечкін,
Що й до мене прибіжить
Теж твоя овечка.
А тепер, як я колись,
Ти почухай спину
І посидь, як я колись
Ждав свою дружину.
Чи ж тобі не говорив,
Що прийде розплата...
А тепер мені плювать,
З ким ти будеш спати...
Тут, браток, такі діла,
Хочеш чи не хочеш,
А борги платить пора –
Це тобі не Сочі.
1.2.1984 р.

Я НЕ ОСУДЖУЮ...
Я не осуджую тебе
За те, що ти гуляєш.
Гуляй, поки, як мак, цвітеш
І ще здоров’я маєш.
Я не осуджую тебе,
Що хочеш всіх пізнати,
Адже, напевно, так колись
Й твоя робила мати.
Я не осуджую й за те,
Що п’єш вино, що палиш,
У кожного з нас вади є,
Чого вже тут лукавить?
Я не осуджую тебе,
Бо в тому твоя й сила,
Що на відміну від мужчин
Ти жінкою родилась.
12.6.1978 р.

НАША РАДІСТЬ
Наші рідненькі дружини –
То суцільне щастя й зло,
Бо їй все тоді до спини,
Якщо надто припекло.
8.6.2002 р.

НЕ В ТОЙ ПОТЯГ СІВ
У кожного своя удача,
У кожного свій біг,
Ти за те мені будь вдячна,
Що сім’ю беріг.
Що коли в чужому житі
Паслася всю ніч,
Я беріг дрова для дому
Щоб горіла піч.
Дякуй, що носив тюльпани
І сім’ю беріг,
Коли всім ти, хто поманить,
Свій несла пиріг.
Але, видно, помилився,
Не в той потяг сів
І не ту я, видно, жінку
В дім собі привів.
18.5.1978 р.

КВІТУЧЕ ПОЛЕ
Твоя душа – квітуче поле,
Нектару вистачить усім.
Отож, гуляй, козацька доле,
Нехай гримить у небі грім!
24.5.1987 р.

КОЛИ НІЖНІСТЬ ЧЕРЕЗ ВІНЦЯ
Як любов на вас напала,
А душа немов базар,
Як колінки б не стискала –
Не обійде вас пожар.
8.8.1986 р.

ЛИСТОПАД
Відлетіло літо,
Ніби синя птиця,
Листя розігріте
Полум’ям іскриться.
Вітер листя в танці
Крутить в хмарці синій,
І мабуть десь вранці
Одягає в іній.
І пливуть тумани,
Тихо, як вітрила.
Листопад рум’яний