Квітка кохання

ТИ НЕ ОСТАННЯ
Може ти і не остання,
Та мене в тім не вини,
Що не можу в цьому світі
Жити я без «свіжини»...
А тому язвить не треба,
А загляньте в старину:
Навіть буйволи і поні
Й ті шукали «свіжину»...
Ну а я ж таки людина...
Чим я гірший від Бика?
Чом він може – скількох схоче,
В мене ж мусить буть одна?
18.9.1989 р.

І ЗНОВУ ДОЩ
І знову дощ, і знову мряка,
І знов сумний осінній день.
О, як набридло це болото,
Мінорний крик в степу пісень.
Туман розлігся над рікою
І поглядає на лісок,
Звідки почувсь, немов дзвіночок,
Дівочий ніжний голосок.
3.10.1989 р.

ШАНСОН
Варто на тебе подивитись,
/Це скаже хоч який поет/,
То кожен схоче присвятити
Тобі Божественний сонет.
Щоб ним, як Сонечком, весною
Тебе завжди він міг будить,
І щоб у будь-яку погоду
Він міг «Отєчєству»... служить.
А як любов тебе розбудить
Й тебе залишить втома, сон,
То хай весь день тобі співає
Веселе радіо «Шансон».
8.10.1989 р.

ОГОЛЕНА МЕРЕЖА
Ти, мов оголена мережа,
Бо варт до тебе підступить,
То навіть плавиться одежа
І вся душа палахкотить.
В моїй душі громи гуляють,
Хоч листопад вже за вікном,
Як подивлюся я на тебе,
Як йдеш з оголеним пупком!
2.10.1989 р.

СКРИНЯ
Знаю я, що все минає:
Літо, осінь і роса
І що світом верховодять
Ніжність, молодість, краса.
Десь народжуються генії,
Десь відверті лихачі,
Ну а десь і президенти
Кручені, як паничі.
Ну а я вдивляюсь в небо,
Як в морську далечину
Й виглядаю з моря фею,
Ніби рибку золоту.
І прошу, аби дівчина
Скарб якшвидше віддала
Той, який сховала в скрині,
І для мене берегла.
19.8.1973 р.

ВІДСЛУЖИВ Я СЛУЖБУ
Відслужив я службу
І пішов додому,
Затопив я грубку,
Склав в хліві солому.
Сів на табуретці
І Псалтир читаю,
І кому вже вірить?
Того й сам не знаю.
25.6.1995 р.

СМИЧОК КОХАННЯ
Коли дивлюсь на жіночок я,
Що з поля весело ідуть,
Здається, що квітують айстри
І бджоли весело гудуть.
І дивлячись на світ цей дивний,
На поле ніжної краси,
Ладен накинутись на кожну,
Як кіт – на кусень ковбаси.
О, як хотів би я ті квіти
Одну за одною «зривать»,
І так, як дощик, ціле літо
Теплом кохання поливать.
Нехай сміються на здоров’я,
Нехай радіють жіночки,
Що ми до них завжди мчимося
І нас цікавлять їх цяцьки.
І дивлячись на ту принаду,
Я з поля того не піду,
Поки з них кожну, хоч по разу,
Смичком кохання не пройду.
Й чим більше їх ми «смикать» будем,
Тим більше буде їх в гаю,
Бо нові будуть підростати
Й чекати чергу теж свою.
19.9.1989 р.

ОКСАМИТОВЕ ЩАСТЯ
В душі прорив. Неначе душу
Хтось в цю хвилину оновив,
І вогники, які погасли,
Хтось по-новому запалив.
І новий вітер в новім тілі
Ще більше вогнище роздув,
Як я добравсь до білих лілій
І теплий подих з них війнув.
О, як би в вогнищі отому,
Тих оксамитових щедрот,
Хотів би збити я оскому,
Та не розходиться народ.
1.11.1989 р.

РАДІЙ І ПОСМІХАЙСЯ
Дурень, хто від себе утікає,
Вічно спотикаючись в житті,
Хто себе ідейно обкрадає,
Вірячи про вічність в Майбутті.
Птаха пізнають всі по польоту,
А моря і ріки – по воді,
А коли ти, люба, посивієш,
Хто ж на тебе гляне вже тоді?
Потім скроні вам покриє старість
Й заголосить небо голубе,
А з лиця десь зникне гонор, радість,
Що збивали з розуму тебе.
І куди подінеться зухвалість,
Що крутила, ніби пес, хвостом…
І тоді згадаєш ти про жалість,
Яка буде бити батогом.
Чи вважаєш, що дівоча врода
То – пиріг із маком і медком?
І що всі роти пороззявляють,
Як крутнеш ти гарненьким задком?
Вже тоді ніхто не потривожить,
А як гляне, ніби на відро,
І ніхто у гості не запросить,
Ну хіба відлякувать, як ПРО.
А тому радій і посміхайся
Й не дивись на хлопців «звисока»,