Продираючись крізь джунглі всякого мотлоху, який напевне лежав тут уже тоді, коли ні Алісії, ні Варґаса ще й на світі не було, вони за кілька хвилин натрапили на піраміду з коробок, на яких ще досі були наліпки, точнісінько такі самі, як поцуплена Алісією. Варґас підійшов і заходився розставляти коробки вряд, тимчасом як Алісія розпаковувала їх і переглядала їхній вміст.
– Це те, що ти шукала? – запитав Варґас.
– Ще не знаю.
– Пречудовий план, – пробурмотів поліціянт.
Вони витратили близько півгодини, щоб відділити коробки з документами, від тих, у яких були книжки й кабінетне приладдя. Немічного світла лампочок, які висіли вгорі, бракувало, щоб ретельно оглянути папери, і Варґас пішов пошукати щось, чим можна було б підсвітити. Невдовзі він повернувся зі старовинним мідяним канделябром та жменею грубих свічок, якими, схоже, ще ні разу не користувалися.
– Ти впевнений, що це не динамітні шашки? – запитала Алісія.
Варґас затримав вогник запальнички за сантиментр від ґноту першої свічки й простягнув її Алісії.
– Може, тоді запалиш сама?
Ореол світла довкола свічок відсунув темряву, й Алісія взялася перебирати один за одним корінці тек, що лежали зверху. Варґас нервово поглядав на неї.
– А мені що робити?
– Тут усе впорядковано за датами. Починаючи від січня 1934-го. Я шукатиму за датою, а ти за ім’ям. Почни з найсвіжіших, і зустрінемося посередині.
– А яке ім’я мені шукати?
– Санчіс, «Метробарна»… Будь-що, що дозволить нам пов’язати Бріанса з…
– Домовилися, – урвав її Варґас.
Протягом майже двадцяти хвилин вони мовчки переглядали вміст коробок, час від часу перезираючись і хитаючи головами.
– Тут немає нічого, що стосувалося б Санчіса чи «Метробарни», – сказав поліціянт. – Я вже передивився п’ять років – анічогісінько.
– Шукай далі. Може, щось є по Іпотечному банку.
– Тут немає ніяких банків. Його клієнти – сама голота, звиняйте за правничу термінологію…
– Шукай далі.
Варґас кивнув і поринув знову в океан паперів і справ, тимчасом як свічі підпливали восковими слізьми, грона яких застигали на канделябрі. По якомусь часі поліціянт зауважив, що Алісія затихла й припинила свої пошуки. Він підвів очі й побачив, що дівчина завмерла, прикипівши очима до стосу тек, які дістала з однієї з коробок.
– Що там? – запитав Варґас.
Алісія показала йому грубу теку.
– Ізабелла Жисперт… – промовила вона.
– Та, що Семпере?
Дівчина кивнула й показала ще одну теку, на обкладинці якої був напис «МОНТЖУЇК 39–45». Варґас підійшов ближче й опустився навпочіпки перед коробкою. Відтак став перебирати справи, дістаючи деякі з них.
– Валентин Морґадо…
– Санчісів водій.
– Семпере/Мартін…
– Дай-но глянути.
Алісія розгорнула теку.
– Це наш Давид Мартін?
– Видається, що так…
Варґас раптом завмер.
– Алісіє!
Вона відірвала очі від справи Давида Мартіна.
– Дивися сюди, – сказав Варґас.
Тека, яку він простягнув їй, була щонайменше два пальці завтовшки. Прочитавши, чия це була справа, Алісія відчула, як її пройняло холодом, і не змогла стримати усмішки.
– Віктор Маташ…
– Як на мене, цього нам цілком досить, – промовив Варґас.
Алісія вже зібралася запаковувати коробку, коли помітила на споді пожовклий конверт. Вона взяла його й оглянула у світлі свічок. Конверт завбільшки з аркуш паперу був запечатаний сургучем. Алісія здмухнула пил з пакета і прочитала одне-єдине слово, написане на ньому чорнилом.
– Ми заберемо це все, – заявила Алісія. – Позапаковуй коробки, щоб лишити все більш-менш так, як воно було до нас. Пройде не один день, якщо не тиждень, доки Бріанс знайде собі новий офіс і помітить, що йому бракує кількох справ…
Варґас кивнув, але замість підняти першу коробку з підлоги він зненацька завмер і обернувся. Алісія глянула на нього. Вона теж це почула. Кроки. Стукіт черевиків, приглушений товстим шаром пилу, що вкривав підлогу. Алісія задмухнула свічки. Варґас дістав револьвер. На порозі виник чийсь силует. Чоловік у зашмульганому форменому одязі дивився на них. В одній руці він тримав ліхтар, а в другій – палицю, яка тремтіла, виказуючи, що бідолаха був наляканий більше, ніж пацюк, заскочений на продуктовому складі.
– Що ви тут робите? – пробелькотів сторож. – Після сьомої вхід заборонено…