4
Леандро кивав головою, тримаючи слухавку біля вуха. Він провів біля апарата вже хвилин сорок п’ять. Варґас і Алісія дивилися на нього вичікувально, тим часом спорожнивши на двох цілу пляшку вина. Коли дівчина підвелася за другою, Варґас зупинив її, похитавши головою. Алісія взялася смалити цигарки одну за одною, уп’явшись очима в Леандро, що далі незворушно слухав і кивав.
– Авжеж. Ні, звісно, що ні. Я розумію. Так, сеньйоре. Я скажу. І вам на все добре.
Леандро поклав слухавку й знесилено подивився на них. У погляді його перемішалося полегшення нарівні з досадою.
– Я розмовляв із Хілем де Партерою. Санчіс зізнався, – урешті промовив він.
– Зізнався? У чому? – запитала Алісія.
– Усі частинки пазлу починають ставати на свої місця. Він підтвердив, що історія ця тягнеться ще здавна. Схоже, Вальс і фінансист Міґель Анхель Убач познайомилися невдовзі після закінчення війни. На той час зірка Вальса саме починала сходити на владному небосхилі після того, як дон Маурісіо продемонстрував свою відданість і надійність на посаді коменданта в’язниці Монтжуїк, роботі не надто приємній. Очевидно, Убач через консорціум, створений, щоб винагородити осіб, чий внесок у національну справу був найвизначнішим, передав Вальсові пакет акцій новоутвореного Іпотечного банку, який поглинув кілька фінансових компаній, ліквідованих після війни.
– Ти говориш про експропріацію і розподіл воєнної здобичі, – перервала його Алісія.
Леандро терпляче зітхнув.
– Обережно, Алісіє. Не всі мають такі широкі погляди, як я, і не всі такі толерантні.
Дівчина прикусила язика. Леандро зачекав, доки вона покірливо глянула на нього, а тоді повів далі:
– У січні 1949 року Вальс мав отримати другий пакет акцій. Між ними існувала усна домовленість. Але несподівана смерть Убача перед Новим роком унаслідок нещасного випадку…
– Якого нещасного випадку? – перервала його Алісія.
– У будинку сталася пожежа, і банкір із дружиною загинули вві сні. Не перебивай мене, Алісіє, будь ласка. Я саме казав, що смерть банкіра спричинила певні непорозміння із його заповітом, який, схоже, не містив жодної згадки про ці домовленості. Ситуація ускладнилася тим, що Убач призначив виконавцем своєї останньої волі молодого адвоката з контори, що репрезентувала інтереси банкіра.
– Іґнасіо Санчіса, – не стрималась Алісія.
Леандро скинув на неї докірливим поглядом.
– Так, Іґнасіо Санчіса. Санчіс як виконавець заповіту до досягнення повноліття донькою Убачів Вікторії також став її офіційним опікуном. І так – перш ніж ти переб’єш мене знову, – ледве їй виповнилося дев’ятнадцять років, адвокат одружився з нею, що викликало немало пересудів, а також певний скандал. Схоже, що пішов поголос, начебто Вікторія ще до повноліття мала незаконний зв’язок зі своїм майбутнім чоловіком. Стверджували також, що Іґнасіо Санчіс – честолюбний аферист, адже за заповітом більша частина спадщини Убачів перейшла Вікторії, від якої адвокат був значно старший. Крім того, є свідчення, що в житті Вікторії Убач були періоди емоційної нестабільності. Начебто одного разу, ще підлітком, вона втекла з дому, і півроку про неї не було жодної звістки. А проте все це – лише плітки. Найважливішим тут є те, що, узявши в свої руки управління пакетом акцій банку Убача, Санчіс відмовив Вальсові в тому, що, за словами майбутнього міністра, належало йому, оскільки було обіцяне покійним банкіром. Тоді Вальс відступив і, як то кажуть, проковтнув образу. Лише кілька років по тому, ставши міністром і діставши свій чималий пай влади, він вирішив присилувати Санчіса віддати те, що вважав своїм, і ще й з лишком. Вальс пригрозив адвокатові звинуватити його в організації «зникнення» Вікторії в 1948 році з метою приховати її вагітність у неповнолітньому віці. Нібито Санчіс сховав її, помістивши до санаторію на узбережжі Коста-Браво, як я розумію, десь біля містечка Сан-Фаліу-да-Ґішулс, де п’ять чи шість місяців по тому її знайшла Громадянська гвардія. Вікторія блукала берегом моря, дезорієнтована, із ознаками недоїдання. Усе вказує на те, що Санчіс поступився міністрові. Провівши низку незаконних операцій, він передає Вальсові значну суму у вигляді акцій та векселів Іпотечного банку. Добра частина статків дона Маурісіо пішла звідти, а не від його тестя, як часом пліткували. Але Вальс хотів більше. Він далі тиснув на Санчіса, який ніколи не пробачив міністрові, що він заради досягнення своїх цілей уплутав у цю справу Вікторію, погрожуючи зруйнувати їй репутацію цим епізодом із підлітковою втечею. Адвокат звертався за допомогою до різноманітних установ, але всюди перед ним зачиняли двері й казали, що Вальс надто могутня людина, наближена до владної верхівки, і чіпати його не можна. До того ж у такому разі довелося б піднімати справу з консорціумом, створеним для розподілу компенсацій наприкінці війни, чого нікому не хотілося. Санчіса дуже серйозно попередили, щоб він забув про цю справу.