– Вам уже краще? – пробурмотів хлопець.
Алісія подивилася йому в очі й несподівано поцілувала в губи. Фернандіто, який відчув, як різноманітні частини його тіла охоплює пал, а мозком оволодіває одур, відсторонив її.
– Сеньйорито Алісіє, мені здається, це не те, чого ви зараз хочете. Ви розгублена.
Дівчина опустила обличчя й облизала губи. Фернандіто усвідомив, що пам’ятатиме цей образ до останнього свого дня.
– Вибач, Фернандіто, – мовила Алісія, спинаючись.
Він своєю чергою підвівся й запропонував дівчині стілець, на який вона сіла.
– Це лишиться тільки між нами, гаразд?
– Звісно, – відказав хлопець, подумавши, що навіть якби й захотів комусь розповісти, то не знав би, кому і що казати.
Алісія озирнулася й затримала погляд на коробці з пляшками й продуктами, що стояла посеред їдальні.
– Це ваше замовлення, – пояснив Фернандіто. – Мені спало на думку, що краще повернутися з покупками на випадок, якщо той літній сеньйор затримається тут.
Алісія всміхнулася й кивнула.
– Скільки я тобі винна?
– Це подарунок. «Пералади» в них не було, але я взяв «Пріорато», Маноло сказав, що це дуже добре вино. Сам я на ньому не розуміюся. Але якщо дозволите пораду…
– Не пити так багато. Я знаю. Дякую, Фернандіто.
– Можна запитати вас, що сталося?
Алісія стенула плечима.
– Я не впевнена, що сама знаю відповідь.
– Але вам уже краще, правда ж? Скажіть, що краще.
– Значно краще. Завдяки тобі.
Фернандіто, який сумнівався в щирості її слів, лише кивнув.
– Власне кажучи, я прийшов, щоб розказати вам, про що дізнався, – сказав він.
Алісія запитально поглянула на нього, вочевидь спантеличена.
– Про того типа, за яким ви наказали мені стежити, – пояснив хлопець. – Санчіса.
– Я зовсім забула про це. На жаль, боюся, ми запізнилися.
– Ви це кажете через затримання?
– Ти бачив, як його затримували?
Фернандіто ствердно кивнув головою.
– Сьогодні рано-вранці я чекав біля його офісу на проспекті Ґрасія, як ви мені й веліли. Там ще був приємний дідок, вуличний художник, який, побачивши, що я пильную вхід до будинку, просив переказувати вітання капітанові Варґасу. Він також працює на вас?
– Ні, то незалежний агент. Із митців. І що ж сталося?
– Санчіса я пізнав легко: він вийшов виряджений, як на весілля, і художник мені підтвердив, що це саме цей чоловік. Він сів у таксі, і я поїхав за ним на «веспі» до Бонанови. Санчіс мешкає в одному з тих дивовижних будинків на вулиці Ірадьєр. Він, мабуть, добре тямить у бізнесі, бо район страх який престижний, а будинок…
– Він добре тямить в одруженні, – сказала Алісія.
– Зрозуміло. Прихапав чуже. Отож невдовзі після того там з’явилася поліційна машина й фургон, із якого вийшла ціла ватага. Сім чи вісім чоловік щонайменше. Вони спершу обійшли дім, а потім один із них, одягнутий, як дженджик, подзвонив у двері.
– А де був ти, поки все це діялося?
– У схованці. На другому боці вулиці є будинок, в якому саме тривають якісь роботи. Там можна легко заховатися. Бачите, я подбав про обережність.
– І що сталося далі?
– За кілька хвилин вони вивели Санчіса в самій сорочці, уже в наручниках. Він опирався, але один із поліціянтів ударив його кийком під коліна, а потім його затягли до фургона. Я мав намір поїхати за ними, але потім мені здалося, що один із поліціянтів, той, що був так чепуристо вбраний, поглянув на будинок, де я заховався, й побачив мене. Фургон рушив на повній швидкості, а легкова машина лишилася, однак від’їхала метрів за двадцять, ставши на розі вулиці Марженат, де її не було видно з будинку. Про всяк випадок я вирішив зостатися у своїй криївці.
– Правильне рішення. У таких ситуаціях ніколи не можна показуватися. Краще втратити слід, ніж голову.
– Я так і подумав. Мій батько завжди каже: «Краще відсидіти дупу, ніж втратити голову».
– Мудрі слова.
– Отож я вже починав нервуватися і збирався йти звідти, коли це до будинку під’їхала ще одна машина. Розкішний «мерседес», із якого вийшов доволі дивний суб’єкт.