Він не боявся Варґаса. Він не боявся того, що Варґас міг – або думав, що може – дізнатися. Чоловік прикусив собі язика, щоб не пирснути зі сміху. Бракувало ще зовсім трохи. А коли вже не треба буде стежити за Варґасом і справу буде закрито, він зможе насолодитися своєю нагородою: Алісією. Удвох, лише він і вона, без поспіху, так, як обіцяв йому вчитель. Маючи час і можливості, він покаже цій хвойді з оксамитовою шкірою, що навчився від неї всього і більше вона нічого не може йому дати. А перед тим як відправити її в небуття, з якого вона ніколи не повернеться, він попрацює з нею як слід і вона нарешті дізнається, що таке справжній біль.
Коли Алісія розплющила очі, ранкове світло лилося крізь вікна до кімнати. Дівчина повернула голову набік і втиснулася обличчям у подушку. На ній досі був учорашній одяг, а в роті стояв отруйний присмак гіркого мигдалю, який лишався, коли вона запивала свої пігулки алкоголем. У вухах гупало. Алісія знову розліпила повіки й побачила на столі флакон із таблетками поряд із келихом, у якому ще зосталося трохи теплуватого вина. Дівчина випила його одним духом і хотіла налити ще, але виявилося, що пляшка порожня. Лише вирушивши невпевненою ходою до кухні за другою, Алісія усвідомила, що це гупання, яке віддавало їй у скронях, не було ні її пульсом, ні наслідками головного болю, який лишався після ліків. Хтось стукав у двері. Дівчина сперлася на стілець у вітальні й протерла очі. Голос за дверима наполегливо повторював її ім’я. Алісія поволоклася до дверей і відчинила їх. Фернандіто, який мав такий вигляд, наче щойно побував на краю світу й повернувся назад, дивився на неї з виразом, у якому було більше тривоги, ніж полегшення.
– Котра година? – запитала Алісія.
– Ще рано. З вами все гаразд?
Алісія кивнула з напівзаплющеними очима й попленталася назад до канапи. Фернандіто зачинив двері й, перш ніж дівчина встигла впасти, підтримав її і допоміг приземлитися на подушки цілою і неушкодженою.
– Що це за ліки? – запитав він, оглядаючи флакон із пігулками.
– Аспірин.
– Мабуть, конячий.
– Що ти тут робиш так рано?
– Я був учора вночі в «Ель-Пінарі». Маю вам дещо розказати.
Алісія лапнула по столу, шукаючи цигарки. Фернандіто непомітно прибрав їх.
– Я уважно тебе слухаю.
– Щось не дуже схоже. Чому б вам не прийняти душ, доки я приготую каву?
– Від мене тхне?
– Ні. Але, думаю, вам це піде на користь. Нумо, я вам допоможу.
Перш ніж Алісія встигла запротестувати, Фернандіто підняв її з канапи й на руках відніс до душової, де посадив на край ванної, а сам пустив воду, однією рукою пробуючи температуру, а іншою притримуючи дівчину, щоб та не впала.
– Я не маленька, – заявила Алісія.
– А часом здається, що маленька. Ану, ставайте під душ. Роздягнетеся сама чи роздягнути вас?
– А хотілося б, еге ж?
Алісія виштовхала Фернандіо з ванної кімнати й зачинила двері. Вона поскидала з себе вбрання на підлогу, одежину за одежиною, мовби відмерлу луску, і глянула в дзеркало.
– Святий Боже, – пробурмотіла вона.
За кілька секунд струмінь холодної води безжально гризонув її шкіру й повернув до світу живих. Фернандіто, готуючи в кухні міцну каву, не стримав усмішки, коли з ванної донісся її крик.
За чверть години Алісія, закутавшись у завеликий халат і обвинувши голову рушником, слухала про те, що сталося минулої ночі, посьорбуючи чорну каву з великої чашки, яку тримала обіруч. Коли хлопець завершив свою розповідь, вона допила каву одним ковтком і подивилася йому в очі.
– Ти не мав би наражатися на таку небезпеку, Фернандіто.
– То пусте. Цей тип, Ендайя, уявлення не має, хто я. Проте я певен, що він знає, хто ви, Алісіє. У небезпеці не я, а ви.
– А де ти був після того, як пошив у дурні тих двох поліціянтів?
– Я знайшов за «Бокерією» щось на кшталт пансіону, де перечекав.
– Щось на кшталт пансіону?
– Це делікатні подробиці, про них якось іншим разом. Що ми тепер робитимемо?
Алісія підвелася.
– Ти нічого. Ти вже зробив достатньо.
– Як це нічого? Після всього, що сталося?
Дівчина підійшла до Фернандіто. Щось у ньому змінилося, те, як він дивився, і те, як поводився. Алісія вирішила не допитуватися й заждати слушної нагоди.
– Ти чекатимеш тут на Варґаса, а коли він повернеться, розкажеш йому все те, що розказав мені. З усіма подробицями.