Фернандіто йшов за незнайомцем по п’ятах. Чоловік безтурботно чимчикував вулицею, наче кілька хвилин тому і не вбив холоднокровно людину, а просто вийшов прогулятися. Зблиснув перший спалах блискавки, і перехожі поквапилися заховатися від дощу під арками на Королівській площі. Убивця не пришвидшив ходи і не виявив жодних намірів шукати схованки. Він далі неспішно простував у напрямку до Ла-Рамбли. Там, просто на краю тротуару, незнайомець затримався. Фернандіто, що наближався до нього, пересвідчився, що одяг чоловіка весь мокрий. На мить хлопцеві закортіло дістати з кишені Варґасів револьвер і вистрілити вбивці у спину. Той стояв нерухомо, немовби відчував присутність Фернандіто й чекав на нього. Відтак нарешті знову рушив, перетнув Ла-Рамблу, вийшов на початок вулиці Конде-дель-Асальто й попрямував у саме серце Равалю.
Фернандіто, пустивши незнайомця трохи вперед, пішов за ним і побачив, як чоловік на розі з вулицею Ланкастер повернув праворуч. Хлопець поквапився і прибіг туди саме вчасно, щоб побачити, як незнайомець зникає у під’їзді одного з будинків. Фернандіто перечекав кілька секунд, а потім повільно наблизився, притискаючись до стіни. Струмені брудної води, що падали з карнизів, бризкали йому в обличчя й лилися за комір. Хлопець зупинився перед дверима, до яких зайшов убивця. Здалеку йому здалося, що це вхід до сходової клітки, але тепер виявилося, що на першому поверсі розміщено якесь торгове приміщення. Ворота були запечатані іржавими мідними ролетами. Менші дверцята, прорізані в металі, були ледь-ледь прочинені. Розмита вивіска над ними повідомляла:
Швальня видавалася покинутою вже багато років тому. Фернандіто завагався. У ньому все криком кричало, благаючи забиратися якомога подалі звідси й бігти по допомогу. Він дійшов уже майже до повороту, коли образ понівеченого Варґасового тіла і його знекровленого обличчя зупинив хлопця. Він повернувся і став перед входом до майстерні. Відтак просунув пальці між одвірком і дверцятами й прочинив їх на кілька сантиметрів.
У приміщенні панувала цілковита темрява. Фернандіто відчинив двері навстіж, впускаючи всередину жмуток тьмавого світла, що пробивалося крізь завісу дощу. Ставши на вихопленому з мороку порозі, хлопець оглядав обриси приміщення, схожого на крамнички з часів його дитинства. Дерев’яні прилавки, шафи-вітрини, кілька перекинутих стільців. Усе вкривало щось, що спершу здалося Фернандіто прозорою шовковою тканиною, і лише по якійсь хвилі він збентежено усвідомив, що це павутина. У кутку, обійнявши один одного, стояли два голі манекени: неначе якась гігантська комаха затягнула їх туди, щоб ізжерти.
Фернандіто почув металічні відляски, які йшли з нутрощів приміщення. Придивившись, він побачив за вкритим пилом прилавком запнутий завісою вхід до підсобки. Запона досі легенько погойдувалася. Хлопець, боячись дихнути, підійшов до неї і ледь-ледь відслонив. За запоною розгортався довгий коридор. Зненацька Фернандіто зауважив, що світло за його спиною зникає, і, обернувшись, побачив, як вітер – а може, чиясь рука, – штовхнувши двері, помалу їх зачиняє.
Алісія скрадалася кухнею, не відводячи очей від дверей, за якими чувся відгомін голосів, заглушених стукотом дощу. У коридорі пролунали кроки, а потім глухий стук затраснутих важких дверей. Дівчина спинилася й перечекала. Чекаючи, вона оглядала кухню. Плитки, пічки й дека, як видавалося з їхнього вигляду, не використовувалися вже дуже давно. На стіні ще висіли пательні, каструлі, ножі та інше кухонне начиння, що втратило свій блиск і потьмяніло. У великій мармуровій раковині було повно сміття. Посередині приміщення стояв дерев’яний стіл. Алісія помітила пута, прив’язані до ніжок, і плями засохлої крові, що вкривали стільницю. Дівчина замислилася, що зробили з тілом Санчісового шофера і чи його дружина Вікторія ще жива.
Алісія підкралася до дверей і притулила до них вухо. Голоси, схоже, лунали з кімнати десь поруч. Дівчина вже збиралася трохи прочинити двері, щоб визирнути в коридор, коли знову почула звук, який раніше здався їй торохтінням дощу по шибках. Металічний гуркіт ішов, здавалося, із самих надр будинку. Алісія затамувала дихання й прислухалася. Хтось або щось гримало по стіні чи по трубі, зв’язаній з кухнею. Дівчина підійшла до шахти підіймача, де гупання чути було набагато чіткіше. Звук ішов знизу. Під кухнею щось було.