– Не бійся, – пробурмотів він.
Його вух долинув якийсь тихий звук. Фернандіто ладен був заприсягтися, що це сміх дитини. Сміх, який пролунав зовсім поруч. За кілька метрів від нього. Хлопець почув кроки в темряві, що хутко наближалися, і його охопила паніка. Фернандіто звів револьвер і, не тямлячи достоту, що робить, натиснув на гачок. Оглушливий гуркіт ударив його по барабанних перетинках, а руки відкинуло назад, наче по зап’ястках хто вгатив молотком. Спазм сірчаного світла на одну соту секунди освітив коридор, і Фернандіто побачив його. Із ножем, здійнятим у руці для удару, він наближався до хлопця. Очі його палали, а обличчя ховалося за чимось, що здавалося якоюсь машкарою, виготовленою зі шкіри.
Фернандіто вистрілив ще раз і ще раз, аж доки револьвер не випав йому з рук, а сам він не повалився навзнак. Якоїсь миті йому здалося, що демонічна постать уже нависає над ним і холодна сталь ось-ось увіп’ється йому в тіло, раніше ніж він встигне віддихатися. Хлопець позадкував поповзом, а коли зумів зіп’ястися на рівні, то рвонув до дверей, які відчинилися під вагою його тіла, і викотився на залиту водою вулицю. Фернандіто підвівся й, не обертаючись, кинувся бігти, наче грішна душа, що втікає від сатани.
Усі казали на нього Берналь. Це не було його справжнє ім’я, але йому було байдуже. Лише кілька днів він провів за наказом Ендайї в цьому будинку, від якого волосся ставало дибки, але й цього було досить. Досить, щоб зрозуміти: що менше він потраплятиме на очі цьому катові та четвірці його різників, то краще. Поліціянтові бракувало менше двох місяців до виходу на мізерну пенсію, що мала би стати компенсацією за ціле життя, втрачене на службі в поліції. Діставшись таких висот фарсу, він мріяв лише про те, щоб померти самому й забутому в темній і вогкій кімнаті в пансіоні на вулиці Хоакіна Кости. Він радше волів згинути, як стара шльондра, ніж пишатися в мундирі героя для більшої слави тих милих хлопчиків, яких надсилають із міністерства. Нових центуріонів, усіх викроєних за одним зразком, готових очистити вулиці Барселони від усяких комуняцьких недобитків та іншої бідолашної дрібноти, яка ледве здужала сцяти стоячи, провівши півжиття по криївках або в переповнених, наче вулики, в’язницях. Існують часи, коли достойніше померти в забутті, аніж жити в славі.
Поліціянт, якого кликали Берналем, саме розмірковував над цим, коли відчиняв двері до кухні. Ендайя наказав час від часу робити обхід будинком, і він виконував накази свого начальника до останньої крапки. Це була його спеціалізація. Поліціянтові вистачило кількох кроків, щоб помітити: щось тут було негаразд. Подмух вологого повітря війнув йому в обличчя. Він підвів очі й оглянув дальню частину кухні. Спалах блискавки вихопив із темряви зубчасті контури розбитої шибки. Поліціянт підійшов до кутка приміщення й присів, роздивляючись скалки, що випали з вікна. У поросі виднілася вервечка слідів. Кроки були легкі й невеликі, із натиском на каблуці. Жінка. Поліціянт на прізвисько Берналь зважив побачене. Відтак підвівся й зайшов до комори. Натиснув на стіну й відчинив двері до тунелю. Ступив кілька кроків униз, доки сморід, що підіймався знизу, не зупинив його. Він повернувся і вже збирався зачиняти вхід, коли помітив ліхтар, що висів на гаку. Ліхтар злегка погойдувався. Поліціянт зачинив двері й повернувся до кухні. Кинувши короткий погляд, він задумався на якусь хвилю, а потім ногою затер сліди й відсунув уламки скла в темний кут. Він не збирався доповідати Ендайї, коли той повернеться, що до будинку навідалася непрохана гостя. Останній нещасливець, який приніс Ендайї погані новини, заплатив за це зламаною щелепою. І то був один із його довірених людей. Ні, краще нічого не розповідати. Якщо пощастить, менш ніж за два місяці йому видадуть медальку, яку він закладе в ломбарді, щоб оплатити послуги котроїсь породистої повії, в обіймах якої він збирався розпрощатися з марнотою цього світу. А якщо він усе ж таки зостанеться живим, то матиме перед собою цілу старість, прокляту й одноманітну, щоб забути все те, що передувало цим останнім кільком дням у «Ель-Пінарі», і переконати себе в тому, що все вчинене ним в ім’я обов’язку було вчинено тим Берналем, яким він ніколи не був і не буде.