Вхід провадив до приміщення, яке колись мало правити за крамничну залу майстерні. Увесь інтер’єр становили прилавок, кілька порожніх шафок-вітрин і два манекени, закутані у вицвіле напівпрозоре покривало. Алісія обігнула прилавок і підійшла до входу в підсобку, завішеного разками дерев’яного бісеру. Дівчина вже збиралася зайти за завісу, коли зачепила ногою якийсь металевий предмет. Не опускаючи зброї, вона кинула швидкий погляд на підлогу й побачила Варґасів револьвер. Алісія підібрала його й поклала до лівої кишені свого жакета. Розсунувши бісерну завісу, дівчина побачила перед собою коридор, що провадив у глиб будівлі. Запах пороху досі стояв у повітрі. Угорі ледь помітно колихалися якісь тіні. Алісія намацала на стіні поворотний умикач, покрутила ручку, і вервечка лампочок низької напруги, підвішених до проводу, засвітилася вздовж коридору. У червонуватій півтемряві стало видно вузький тунель, що під невеличким кутом ішов униз. За кілька кроків від входу стіна була поцяткована темними плямами, немовби хтось збризнув на неї червоною фарбою. Щонайменше одна з куль, випущених Фернандіто, потрапила в ціль. Можливо, й не одна. Кривавий слід тягнувся по підлозі й губився у віддалі. За кілька кроків Алісія побачила ніж, із яким Ровіра хотів напасти на Фернандіто. Лезо було в крові, і дівчина зрозуміла, що це Варґасова кров. Алісія, не зупиняючись, просувалася далі, поки не помітила ореол примарного світла, що біліло наприкінці тунелю.
– Ровіро! – гукнула вона.
У глибині коридору затанцювали тіні, почувся якийсь шурхіт, наче щось повзло в темряві. Алісія хотіла сковтнути слину, але в роті їй пересохло. Вона навіть не зауважила, що відколи зайшла в цей коридор, більше не відчуває ні болю в стегні, ні холоду від мокрої одежі. Вона відчувала лише страх.
Алісія подолала відстань, що зоставалася до кінця коридору, не звертаючи уваги на звук, із яким її туфлі ступали по вологій і липкій підлозі.
– Ровіро, я знаю, що ти поранений. Виходь, поговоримо.
Власний голос здався Алісії ламким і полохливим, однак луна, що пішла від її слів, стала їй за провідника. Діставшись до кінця тунелю, дівчина зупинилася. Далі перед нею розгорталася простора зала з високою стелею. Алісія оглянула те, що лишилося від робочих столів, інструментів та всякого приладдя, що лежало під стінами склепінчастого приміщення. Крізь віконце з матового скла в глибині зали соталося химерне бліде світло.
Вони звисали на мотузках, наче повішеники. Півметра над підлогою. Десятки манекенів. Чоловіки, жінки й діти у вбранні з іншого часу колихалися в сутіні, наче душі, що потрапили до потаємного чистилища. Одні мали усміхнені обличчя і зблискували скляними очима, інші ж лишилися недовершеними. Алісія відчувала в горлі калатання власного серця. Вона глибоко відітхнула й занурилася в гущу підвішених фігур. Поки дівчина поволі посувалася між ними, руки їхні пестили їй волосся й обличчя. Коли вона проходила повз, манекени починали розгойдуватися.
Під склепінням розлігся перестук дерев’яних тіл. Крізь нього пробивався якийсь механічний гул. Запах гасу ставав дедалі сильнішим. Лишивши позаду ліс манекенів-повішеників, Алісія помітила якусь промислову машинерію, що двигтіла й викидала клуби пари. Генератор. Біля нього громадилася навала з решток розібраних манекенів. Відділені голови, руки, тулуби переплелися в клубку, який нагадав Алісії про скинуті на купу тіла, які вона бачила під час війни на вулицях Барселони після повітряних бомбардувань.
– Ровіро? – гукнула вона знову, радше прагнучи почути власний голос, ніж сподіваючись на відповідь.
Алісія мала певність, що за нею стежать із якогось темного закутка. Вона напружила зір, силкуючись роздивитися опуклості, що вгадувалися в півтемряві. Нічого не рухалося. За купою решток манекенів виднілися двері, під якими тягнулися кабелі, підключені до генератора. Двері були обрамлені прямокутником електричного світла. Алісія подумки благала, щоб усередині на підлозі лежало бездиханне тіло Ровіри. Вона підійшла до дверей і поштовхом ноги відчинила їх.
29
Приміщення – квадратна комірчина з чорними стінами й без вікон, що пахла вогкістю, – скидалося на крипту. Зі стелі звисала низка голих лампочок, які випромінювали жовтувате світло й тихо іскристо гуділи так, що здавалося, ніби стіни обсів бджолиний рій. Перш ніж зайти, Алісія уважно оглянула кожен сантиметр приміщення. Ровіри ані сліду.