У кутку стояло металеве ліжко, на якому лежали кілька старих ковдр, а ящик поруч правив за нічний столик. На ньому стояв чорний телефонний апарат, кілька свічок і слоїк, наповнений монетами. Під ліжком Алісія помітила стару валізу, пару черевиків і відро. Поруч стояла простора одежна шафа з різьбленого дерева, антикварна річ, котру очікуєш побачити скоріше в якомусь розкішному палаці, ніж у промисловій майстерні. Дверцята шафи були стулені, однак між ними все ж лишалася щілина завтовшки в два пальці. Алісія помалу наблизилася до шафи, приготувавшись вистрілити. На мить вона уявила, як Ровіра посміхається всередині, готовий розчахнути дверцята, коли дівчина втратить пильність.
Міцно стискаючи зброю обіруч, Алісія вдарила двері ногою, ті подались назад і, відбившись від рами, поволі розчинилися. Шафа була порожньою. На перекладині висіло з десяток голих вішаків. На дні шафи Алісія побачила картонну коробку, на якій було написане одне-єдине слово:
Алісія потягнула коробку, і її вміст вивалився дівчині до ніг. Прикраси, годинники, інші коштовні речі. Перев’язані мотузками пачки банкнот, які вже давно вийшли з обігу. Золоті виливки, виготовлені неакуратно, нашвидкуруч. Алісія опустилася навколішки, щоб оглянути всі ці скарби, справжнє багатство, яке вочевидь було здобиччю Себастьяна Сальґадо, колишнього в’язня замку Монтжуїк і першого підозрюваного у справі зникнення Маурісіо Вальса, яку він заховав у камері зберігання на Північному вокзалі і яку сподівався забрати через двадцять років, вийшовши на волю після того, як міністр виклопотав йому помилування. Однак Сальґадо так ніколи й не вдалося заволодіти награбованим. Коли він відчинив камеру схову, валіза виявилася порожньою. Хтось випередив Сальґадо, обікрав крадія, а потім прибрав його. Хтось, хто знав про його скарб і про всю історію з анонімними погрозами, які Вальс отримував протягом багатьох років. Хтось, хто смикав за мотузочки ще задовго до зникнення міністра.
Світло блимнуло, і Алісія обернулася, налякана. Лише тоді вона помітила фотографії. Вони займали цілу стіну, від підлоги до стелі. Дівчина поволі наблизилася, а коли зрозуміла, що бачить перед собою, відчула, як їй підтинаються ноги. Руки зі зброєю опустилися самі.
Десятки, сотні світлин, вирізок і заміток утворювали колаж, складений із неймовірною старанністю й завзяттям справжнього ювеліра. На всіх без винятку фотографіях була Алісія. Вона впізнала кадри її перших днів служби, поруч висіли знімки з часів її дитинства, коли вона мешкала в патронаті «Рібас». Колекція містила десятки фотографій, зроблених звіддаля, на яких Алісія йшла вулицями Барселони чи Мадрида, заходила до готелю «Палас», сиділа в кав’ярні з книжкою, спускалася сходами Національної бібліотеки, робила закупи в столичних крамницях і навіть прогулювалася в парку Ретіро біля Кришталевого палацу. На одній зі світлин були двері до її помешкання в готелі «Гіспанія».
Дівчина побачила вирізки з газет, де описувалися справи, до розв’язання яких вона доклалася. Певна річ, там ні словом не згадувалося ні про Алісію, ні про її підрозділ, а всі заслуги приписували поліції або Громадянській гвардії. Під колажем, наче вівтар, стояв столик, на якому було розкладено різноманітні предмети, що мали стосунок до неї: меню з ресторанів, які вона відвідувала, паперові серветки, на яких вона колись щось занотовувала, листи й короткі повідомлення, написані її власною рукою, келих із-під вина з червоним слідом від губ на вінцях, недокурок, зіжмаканий квиток на потяг Мадрид-Барселона…
На краю столика стояла скляна посудина, всередину якої, наче реліквію, було поміщено предмети її спідньої білизни, яких Алісія недорахувалася після тої ночі, коли хтось або щось пробралося до неї в помешкання, поки дівчина перебувала під впливом ліків. Пару її панчіх також було розкладено на столі й прикріплено шпильками. Коло них лежала викрадена з її помешкання книжка Віктора Маташа. Алісію заполонило бажання якомога швидше втікати з цього кошмарного місця.
Вона так і не побачила, як за її спиною з купи розібраних дерев’яних тіл поволі підвелася постать і рушила до неї.
30
Коли Алісія зрозуміла, що сталося, уже було пізно. Вона почула позаду уривчасте дихання й обернулася, однак не встигла підвести й націлити револьвер. Лютий удар чимось гострим струсонув їй усі нутрощі. Алісії забило дух, і вона повалилася на коліна. Лише тоді вона чітко побачила Ровіру й зрозуміла, чому не помітила його раніше. Обличчя його затуляла біла маска. Він був голий і тримав у руці щось, схоже на долото.